Історія без міфів. Бесіди з історії української державності
- Автор: Иванченко Раиса Петровна
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: МАУП
- ISBN: 966-516-204-7
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності». Краткое содержание книги:
Посібник розрахований на широке коло читачів — учнів, студентів, учителів, усіх, хто цікавиться проблемами становлення й еволюції державницької історії упродовж майже півторатисячолітнього періоду нашого минулого.
Демократи України заявили про свою солідарність із демократами Росії і висловили готовність до опору. У Києві населення було закликане до громадянської непокори і страйку.
У зверненні Народної Ради до українського народу говорилося: “У ніч на 19 серпня в Москві вчинено антиконституційний державний переворот. Владу злочинно захоплено верхівкою військово–промислового комплексу, КДБ та правоконсервативного крила КПРС… Головна мета перевороту — придушення демократичних і національно–визвольних процесів у республіках та збереження недоторканними імперських структур. Це неприхована спроба перекреслити здобутки народів на шляху до державного суверенітету”.
І далі: “Ми не визнаємо самозваного комітету з надзвичайного стану та будь–яких його розпоряджень. Закликаємо всіх громадян України, усіх посадових осіб… ігнорувати будь–які рішення путчистів і підпорядковуватися виключно Конституції України та її законам.
У цей вирішальний час усі чесні люди в Україні повинні підтримати Росію та Єльцина. Пам’ятайте, якщо сьогодні танки розчавлять суверенітет Росії, то завтра вони з’являться на вулицях і площах українських міст..
Усі на вулиці й майдани!..
Повсюди виявляйте громадянську непокору.
Народна Рада закликає розпочати Всеукраїнський страйк проти наступу диктатури.
Віримо, реакція не пройде, демократія переможе!”
Невдовзі путч у Москві провалився. Проте він дав урок і українській демократії: потрібно рішуче захищати свій суверенітет.
23 серпня 1991 р. позачергова сесія Верховної Ради України проголосила Акт про державну незалежність. Проголосила, що на території України є чинними тільки Конституція України, постанови і закони республіки. Державна незалежність декларувалася як продовження тисячолітньої традиції державотворення в Україні, на основі статуту ООН, який визнавав права на самовизначення народів. Акт проголошував: “Територія України є неподільною і недоторканою”, “на території України мають чинність виключно Конституція і закони України”. Крім того, були прийняті постанови про департизацію державних органів, про тимчасове припинення діяльності КПУ.
У ті дні газета “Тайм” писала: “Росія може існувати без України. Україна може існувати без Росії. Але Радянський Союз не може існувати без України. Він закінчився”.
Справді, радянська імперія розпалась.
1 грудня 1991 р. вперше в державницькій історії України був проведений всеукраїнський народний референдум. Понад 90 відсотків його учасників підтвердило бажання українців здобути незалежність для своєї Батьківщини. Вперше всенародно був обраний і президент незалежної України — тодішній Голова Верховної Ради Леонід Кравчук. За нього віддали голоси
60 відсоток учасників опитування (претендентами також були М. Гриньов, Л. Лук’яненко, В. Чорновіл, Л. Табурянський, І. Юхновський). Почала формуватися нова державницька традиція, яка розширила базу для участі громадян у політичному житті.
Події 1991 року дістали в народі назву безкровної, або “оксамитової” революції. Але так здається з близької відстані, а з історичних далей, хоча б від початку XX століття, ця назва є неправильною: історія боротьби за українську державність полита ріками крові у часи Української революції і громадянської війни 1917–1920 рр., у роки репресій, концтаборів і голодоморів, свідомого нищення всього українського народу та його інтелігенції — елітарної політично свідомої верстви, які тривали і в 30–х, і в 40–х, і в 50–х, і в 60— 70–х роках. А в цілому незалежність України вистраждана у віковій історичній боротьбі, починаючи ще від XVII століття, викупана в ріках людської крові і сліз. І справедливіше сказати, що жоден народ світу не заплатив за свою незалежну Державність стільки, скільки заплатили українці.
Таким чином, тривалий процес розвитку ідей національної Української державності, що розпочався в новітній період історії — з XIX ст. — в умовах підімперської бездержавності і совєтсько–більшовицької тоталітарно–репресивної системи в СРСР, який розвивався за авторитарних і тоталітарних режимів, завершився перемогою. Головним носієм ідеї національної державності була українська інтелігенція, а не якісь буржуазні чи ліберальні класи і верстви українства, як про те раніше твердили радянські соціологи. Звичайно ж, певні історичні умови позначилися і на існуванні Української незалежної держави.