Історія без міфів. Бесіди з історії української державності
- Автор: Иванченко Раиса Петровна
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: МАУП
- ISBN: 966-516-204-7
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності». Краткое содержание книги:
Посібник розрахований на широке коло читачів — учнів, студентів, учителів, усіх, хто цікавиться проблемами становлення й еволюції державницької історії упродовж майже півторатисячолітнього періоду нашого минулого.
З 1988 р. активізувалось відродження греко–католицької церкви. В січні на подвір’ї собору Святого Юра був відслужений молебень на честь Дня злуки українських земель, що мало більше політичний, аніж релігійний характер. Водночас утворився комітет для відновлення Української автокефальної православної церкви (1989), яка почала легально діяти в наступному, 1990 році.
Виникнення багатопартійності.
Політична боротьба за владу
Велика позацензурна преса, мітинги, збори, демонстрації, що охопили всю Україну, надавали сили і самоорганізації демократичному рухові, а це прискорювало процес державного самовизначення українців. Важливою була керівна роль української інтелігенції. В українському суспільному житті виникала багатопартійність, яка стала альтернативою до панування КПРС — КПУ.
Це зумовило кризу компартії, яка постійно твердила про реформування, але залишалася консервативною. Партійне керівництво втратило контроль над процесом перебудови, не могло вести пропагандистської роботи в умовах конкуренції і плюралізму думок, не хотіло прислухатись до голосу рядових комуністів про вихід КПУ із КПРС, проводити політику в інтересах української державності.
У КПУ виникало об’єднання “Демократична платформа” (березень 1990 р.), яке мало на меті демократизувати партію зсередини — відмінити сумнозвісний ленінський демократичний централізм. Але вище партійне керівництво орієнтувалося тільки на Москву. Щербицький заявив на ХХVIII з’їзді українських комуністів, що “народ України здобув свою національну державність, досяг справжнього національного відродження” за роки радянської влади. Отже, Україна, в його уяві, не потребувала жодних змін. Рядові комуністи почали виходити з партійних лав. За 1990 р. заяви подало 220 тис. осіб. Велика кількість рядових партійців перестала платити членські внески. Таке саме становище з компартією було і в Росії. Все це призвело до того, що Верховна Рада СРСР змінила статтю в Конституції про “керівну і спрямовуючу роль КПРС”. Невдовзі Верховна Рада України приймає постанову “Про порядок реєстрації громадських об’єднань”, і цим відкриває шлях до багатопартійності українського суспільства.
У 1990–1991 рр. в Україні було близько 20 опозиційних партій. Частина з них стояла за незалежну Україну: Українська Республіканська партія, Демократична партія України, Партія зелених, Народний Рух України (НРУ), Українська міжпартійна асамблея, Українська селянська демократична партія та ін. Ідею федерації ці партії відкидали.
Інша група партій заявляла про непідготовленість народу до незалежності, вважала, що неможливо протистояти сильним позиціям центру і тому треба домагатися оновленого союзного договору і входження до конфедерації суверенних держав. Сюди належали Партія демократичного відродження України (ПДВУ), Ліберально–демократична, Соціал–демократична партії. Всі вони, проте, сповідували ідею суверенітету України, свободу і соціальну справедливість, оновлений договір чи європейсько–азіатську співдружність тощо.
У КПУ виокремилася течія суверенних комуністів, яка також була на позиції самостійності і суверенності України; згодом на її основі виникли Трудовий конгрес України, Партія праці, Партія справедливості.
Чимало комуністів стояло за “радянську федерацію” і збереження Союзу при розширенні прав республік. Вони утворили 1991 року Соціалістичну партію України (СПУ).
Третя частина комуністів — ортодоксальна — була проти незалежної України і виступала за так зване об’єднання слов’янських республік, вона створила Партію слов’янського відродження, Громадянський конгрес і Республіканський Рух Криму.
Усі ці партії радикалізували суспільне життя України, розширили межі легальної опозиції, сприяли боротьбі за незалежність України.
Наприкінці 80–х років українське суспільство було демократизоване і політичне розмежоване в питаннях про владу. Склались нові світоглядні позиції і для завоювання суверенітету України. Це відбилося на постанові Верховної Ради України від