Історія без міфів. Бесіди з історії української державності

Таким чином проголошувався пріоритет республіканських законів над союзними. Продовжував декларацію закон про “Економічну самостійність Української РСР” (2 серпня 1990 р.), де визначалося, що власністю українського народу є всі надбання України, запроваджувалася повна господарська самостійність і свобода підприємництва. Тут говорилося про необхідність введення в обіг нової грошової одиниці; про самостійне право — без дозволу Москви — вступати до міжнародних економічних та фінансових організацій тощо.

Крім того, з’явилася потреба переосмислити всю систему організації влади. Визнавалося як необхідність існування трьох гілок влади — законодавчої, виконавчої, судової. З ініціативи Народної Ради було внесено кілька поправок: про самовизначення української нації як основи суверенітету України; про призначення Генерального прокурора Верховною Радою; про необхідність визнати весь економічний і науковий потенціал, створений Україною, власністю українського народу.

1 жовтня 1990 р. парламент прийняв звернення Асоціації демократичних рад народних депутатів та демократичних утворень у радах із закликами відмовитися від підписання союзного договору, який готувала Москва; перетворити Декларацію про суверенітет України в конституційний акт; розпустити КПРС і націоналізувати її майно і т д. Це звернення викликало в усій Україні восени 1990 року численні мітинги і збори, в яких сотні тисяч людей заявляли свою підтримку цих вимог.

У жовтні 1990 р. розпочали “революцію на граніті” — голодування — студенти вузів Києва, згодом приєднались студенти з інших міст України, які домагалися відмови від підписання Союзного договору, проголошення незалежності України, відставки уряду тощо.

24 жовтня Верховна Рада своєю постановою скасувала 6 статтю чинної Конституції України про керівну і спрямовуючу роль у суспільстві Комуністичної партії і закріпила в Україні багатопартійний статус, надавши право партіям і громадським організаціям брати участь в управлінні державою. Цим законом заборонялися ті організації та об’єднання, які ставили за мету насильницьку зміну конституційного ладу республіки, порушення її територіальної цілісності чи розпалювання релігійної і національної ворожнечі. Вищий судовий контроль належав лише Верховному суду УРСР, а стаття 71 проголошувала в Україні верховенство законів республіки.

У цей час економічне становище в Україні погіршувалося. Катастрофічно падав рівень виробництва: лише за один рік — від 1990 по 1991–й — валовий суспільний продукт зменшився на 11,3 відсотка; національний доход — на 11,2 відсотка. Розгойдувалась інфляція. Уряд усував контроль союзних органів влади над промисловим виробництвом, податками, митницями. На кінець 80–х років в Україні смертність уже перевищувала народжуваність, і це була єдина республіка в Радянському Союзі з такими демографічними показниками.

В той же час розпалася і вся система соціалістичного табору країн Варшавського блоку. Країни Східної Європи, що входили до нього з часів закінчення Другої світової війни, одна за одною оголосили про свою незалежність від Москви. В радянських республіках створювалися національно–визвольні рухи, фронти, що вимагали виходу зі складу СРСР. У деяких із них (Литва, Латвія, Естонія, потім — Грузія та ін.) республіканські компартії домагались виходу з КПРС і створення національних компартій. Першими зі складу СРСР вийшли Естонія, Латвія і Литва. Новий Союзний договір, підготовлений у Москві, не зважав на суверенітети радянських республік і фактично блокував його.