Марш Радецького та інші романи

Тим-то я вирушив у путь удвох з капеланом, його балагулою і його птицею, без мапи, хіба що з якимось намальованим рукою ескізом.

Врешті-решт ми знайшли 35-й, але не на північ від Бережан, а в містечку Струмильце. Я доповів про своє прибуття полковнику. Наказ про призначення мене лейтенантом уже надійшов до полкового ад’ютанта. Я висловив бажання, щоб мені дозволили побачитися з друзями. Вони прийшли. Я попросити перевести їх у мій рій. І як вони прийшли! Я чекав їх у канцелярії унтер-офіцера-рахівника Ценовера, але їм не сказано, що це я послав по них. Спочатку вони не впізнали мене. Але за хвилю Манес Райзіґер кинувся мене обіймати, не звертаючи уваги на всі військові статути, тоді як мій двоюрідний брат Йозеф Бранко і далі стояв наввипинки — так у ньому змішувалися подив і дисципліна. Він же був звичайнісіньким словенцем. А Манес Райзіґер був жидівським дрожкарем зі Сходу, людина безтурботна і не свідома статуту військової служби. Його борода, вся, до решти, складалася з безнадійних, жорстких ковтюхів, а сам він, здавалося, вбраний був не в однострій, а у маскарадний костюм. Я поцілував його в один із ковтюхів і збирався так само обійняти Йозефа Бранка. Я й сам забув про військовий статут. Я думав тільки про війну і, можливо, разів з десять поспіль вигукнув: «Ви живі, ви живі!». А Йозеф Бранко відразу помітив обручку у мене на пальці і мовчки показав на неї.

— Атож, — мовив я, — я одружився.

Я відчував, я бачив, що їм кортить більше дізнатися про мій шлюб і мою дружину, тож вийшов з ними у двір, на вузеньку доріжку, що тяглася довкруж церкви у Струмильці. Я нічого не казав про Елізабет, доки раптом не згадав, — і як мені вилетіло з голови! — що в моєму гаманці тримаю її світлину. Найпростіше було б, мабуть, показати її друзям — це звільнило б мене від потреби щось пояснювати. Я витяг гаманець і заходився шукати картку, але там її не було. Я замислився: а що, коли я десь її згубив або залишив, і раптом мені здалося, що я пригадав: цю світлину я лишив удома, в матусі. Мене пройняв незрозумілий, навіть безглуздий страх, немов я порвав чи спалив картку Елізабет.