Чужинець на чужій землі
- Автор: Хайнлайн Роберт Энсон
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-0090-6
- Переводчик: Ганна Литвиненко
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Чужинець на чужій землі». Краткое содержание книги:
— Можливо.
Кекстон зрозумів, що їх відверта поведінка починає його бентежити — навіть у цій надзвичайно невимушеній обстановці. Йому б хотілося, щоб вони або припинили ці ніжності, або дозволили йому піти. Замість цього Майк продовжував притискати Джилл до себе однією рукою, тоді як другою обійняв Бена за талію... І йому довелося визнати, що Джилл радше підтримує його, аніж навпаки. Майк дуже серйозно промовив:
— Бене, така ніч, як минула, що допомагає групі зробити великий стрибок до Восьмого Кола, надзвичайно збуджує мене. Дозволь розповісти тобі дещо з уроків для Шостого. Ми, люди, маємо те, про що мій колишній народ навіть не мріє. Вони цього не вміють. Мені відома цінність цього явища, надзвичайно коштовного для мене, — тому, що я знаю, як воно — цього не мати. Це благословення — бути жінкою чи чоловіком. Чоловік та Жінка, яких створив Він — найбільший скарб, який Ми-Ті-Хто-Є-Бог, винайшли. Правильно, Джилл?
— Надзвичайно правильно, Майку, — і Бену тепер відома Істина. Проте заспівай ще й пісню про Доун, любий.
— Добре.
Джилл захихотіла й вигнулася.
— Ти озвучував це їй?
— Так, — і отримав велике схвалення Бронкса, а ще поцілунок для Бена. Скажи, на кухні хтось сьогодні був? Я щойно згадав, що не їв вже кілька днів. Чи, можливо, років; не пам'ятаю точно.
— Думаю, Рут, — промовив Бен, розплутуючи обійми та підводячись. — Я гляну.
— Це може зробити Дюк. Агов, Дюку! Глянь, чи можна знайти когось, хто б міг під живити мене порцією пшеничних млинців зростом з тебе — і галоном кленового сиропу.
— Добре, Майку, — відгукнувся Дюк.
Бен Кекстон не наважився виконати доручення, бо його про це не просили. Тож він вигадав виправдання й озирнувся.
— Джубале, — переконливо сказав Кекстон. — Я б узагалі тобі про це не розповідав би — якби це не було потрібно для того, щоб пояснити, що я відчуваю і чому хвилююся за них. За всіх. За Дюка, за саму Джилл — та за всіх інших жертв Майка. Але того ранку я вже сам був на півдорозі до того, щоб думати, що це все — нормально; пекельно дивно, але весело. Сам Майк теж зачарував мене — його нова особистість надзвичайно сильна. Він самовпевнений і занадто схожий на суперпродавця; і, головне, дуже переконливий. Але потім він — чи вони обоє — радше змусили мене засоромитись, тож я скористався цією можливістю, щоб встати з дивану.
Коли я озирнувся, то не повірив власним очам. Я ж відвернувся лише на п'ять секунд — а Майк вже зміг позбутися всього одягу! І — Господи, поможи, — вони збиралися це зробити зі мною та трьома чи чотирма іншими, що були тоді в кімнаті, — зовсім як нахабні мавпи в зоопарку!
Джубале, я був до такої міри шокований, що ледь не повернув назад свій сніданок.
Розділ 33
— Ну і, — запитав Джубал, — що ти зробив? Приєднався?
— Чорта з два. Я одразу ж пішов. Кинувся до вхідних дверей, згріб свій одяг та черевики, забув сумку, але вже не став повертатися за нею — і, не звертаючи уваги на знак на дверях, вийшов та вскочив у ту трубу для стрибків з одягом у руках. З мене було досить! Я пішов не попрощавшись.
— Радше грубо.
— Я відчував себе грубим. Мусив піти. Я справді втік так швидко, що ледь не вбився. Ти ж знаєш, зазвичай труби для стрибків...
— Ні, не знаю.
— Що ж, якщо ти тільки не встановиш її на якомусь рівні, коли заходиш, то просто повільно опускаєшся, — ну, як стікає холодна патока. А я не опускався, а падав — і це щонайменше з шостого поверху. Проте саме тоді, коли я думав, що припустився фатальної помилки, щось підхопило мене. Не сітка безпеки: якесь поле. Я навіть не плюхнувся. Але Майку потрібно відрегулювати той пристрій. Чи встановити звичайну трубу для стрибків...
Джубал відповів:
— Я застрягну на сходах, якщо не буде ліфта.
— Що ж, я не знав, що саме ця виявиться такою небезпечною. Проте єдиний інспектор з безпеки там — Дюк... А для нього все, що каже Майк, — священне. Джубале, все те місце котиться в прірву. Їх усіх загіпнотизувала одна людина... Яка зовсім не в собі. Що з цим можна зробити?
Джубал пожував губу, а потім нахмурився.
— Гляньмо спочатку, чи все ми проаналізували правильно. Що з усієї цієї ситуації стривожило тебе?
— Ну... Все!
— Правда? Хіба це не було насправді щось одне? Головним чином — безневинний акт, в якому, як ми знаємо, немає нічого нового... І який, як ми можемо переконливо припустити, від самого початку відбувається у тому домі — чи на тій землі — вже впродовж двох років? Тоді я б не заперечував, як ти, побачивши, як це відбувається. Я маю на увазі, що ти сам в попередньому епізоді дійсно приєднався до аналогічного акту з молодою леді, — а вона леді, попри твою розповідь, — і ти не можеш ані заперечити мій підтекст, ані образитися на моє припущення. Якщо говорити відверто, синку, — то чим ти незадоволений?