Чужинець на чужій землі
- Автор: Хайнлайн Роберт Энсон
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-0090-6
- Переводчик: Ганна Литвиненко
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Чужинець на чужій землі». Краткое содержание книги:
— Джубале, повторюю: він не хлопчик; він чоловік.
— Хіба? «Чоловік»? Я здивований. Це нещасний сурогат марсіанина, за твоєю розповіддю, який стверджує, що секс — це спосіб бути щасливими разом. Найгірше в сексі те, що ми використовуємо його, щоб зашкодити одне одному. Секс ніколи не повинен шкодити; він повинен приносити радість — чи хоча б задоволення. І немає прийнятної причини стверджувати, що він помиляється.
У законі сказано: «Не жадай дружини ближнього свого»[85], — а що ми бачимо в результаті? Вимушені утримання, подружні зради, ревнощі, болісні родинні бійки, удари, інколи вбивства, зламані будинки та занедбані діти... Плюс таємні, брудні маленькі входи в місцевих танцювальних клубах, однаково принизливі для чоловіків і жінок, незалежно від того, доведено провину чи ні. Чи люди взагалі підкорялися колись цьому наказу? Цій заповіді? Я маю на увазі — чи дійсно «не жадали», не маючи на увазі жоден фізичний акт? Ось що мені цікаво. Якби хтось заприсягнувся на своїй Біблії, що утримався від бажання заволодіти чиєюсь дружиною тому, що норми це забороняють, я б запідозрив самообман чи занижену сексуальність. Жоден чоловік, достатньо зрілий для того, щоб зачати дитину, майже завжди бажає для себе безлічі жінок — незалежно від того, чи йдеться про остаточне завершення цієї справи у кожному конкретному випадку.
А тепер приходить Майк і каже: «У тебе немає потреби бажати мою дружину... Люби її! Немає обмежень, щоб любити її, — ми всі маємо виграти і нічого не втратимо, окрім страху, вини, зненависті та ревнощів». Пропозиція така наївна, що в неї важко повірити. Не так давно я згадав, що лише первинна цивілізація ескімосів була такою ж наївною, — і вони були такі далекі від решти людства, що самі себе перетворили ледь не на «Людей з Марса». Хоча потім ми подарували їм наші чесноти — і замість щасливого розділення зараз вони мають цнотливість та подружні зради, як і решта з нас, — я маю на увазі тих із них, що вижили, прийнявши наш подарунок. Мені от цікаво: чи виграли вони від цього? Як ти гадаєш, Бене?
— Перепрошую, але мені немає діла до ескімосів.
— Як і мені. Зіпсована сира риба шкодить моєму жовчному міхуру.
— Ну, так... Але, Джубале, я мрію про гарячу воду та мило. Гадаю, що сильно втомився.
— Я теж декадент з цієї точки зору, Бене; я виріс у будинку з таким же водогоном, як в іглу, — і не хотів би ще раз прожити своє дитинство. Та припускаю, що носи, які звикли до смороду гнилих медуз, не відчули б запаху немитого людського тіла. Але, тим не менше, попри цікаву кухню та жалюгідні володіння, ескімосів усі без винятку вважали найщасливішими людьми на Землі. Ми ніколи не знатимемо напевно, чому вони були щасливі, — проте точно знаємо, що жодна з неприємностей, від яких вони страждали, не була спричинена сексуальними ревнощами. Вони позичали своїх чоловіків і дружин для зручності і просто задля розваги, і це не робило їх нещасними.
Хтось може запитати: «Хто божевільний? Майк та ескімоси? Чи решта нас?» Ми не можемо судити їх по тому, що наші з тобою шлунки не підходять для таких видів групового спорту: наші смаки не є загальноприйнятними. Проте поглянь на цей похмурий світ навколо — і скажи мені ось що: послідовники Майка здаються щасливішими чи нещаснішими від решти людей?
— Я говорив лише з третиною з них, Джубале... Але так, вони — щасливі. Такі щасливі, що, здавалося, світилися від щастя. Та я цьому не вірю. Тут приховано якусь хитрість.
— Ну, можливо, ти сам був там хитрістю.
— Я?
— Я думаю, що це дуже сумно — те, що твої смаки стали такими непорушними в такому юному віці. Це вона і була — сама манна небесна, — а тебе спіймали без ложки. Навіть три дні того, що тобі пропонували (до чого спонукали тебе!), стали б скарбом, коли б ти досяг моїх років. А ти, молодий ідіот, дозволив ревнощам переслідувати тебе! Повір мені: у твоєму віці я з розмахом пішов би до ескімосів, вдячний їм за те, що для мене вхід — вільний, і мені не потрібно відвідувати церкву та вчити марсіанську, щоб мати на це право. Я сильно роздратований, але моя єдина невесела втіха полягає в тому, що я впевнений в тім, що ти про це пошкодуєш. Старечий вік не приносить мудрості, Бене, але обіцяє найсумнішу перспективу з усіх можливих — жалкувати про спокуси, від яких ти відмовився. У мене самого є про що шкодувати... Проте все це — ніщо в порівнянні з тим, як шкодуватимеш, — я в цьому впевнений, — згодом ти.
85
Біблія, книга Вихід, 20:17.