Тягар пристрастей людських

— Як радісно повертатися додому, коли там хтось є. Жінка і дитина чудово прикрашають кімнату.

Філіп забіг до лікарняної аптеки і взяв пляшечку пігулок із залізом. Удома він віддав їх Мілдред і наказав приймати кожного разу після їди. До цих ліків дівчина вже звикла, вона час від часу приймала їх із шістнадцяти років.

— Я впевнений, Лоусонові сподобалася б ваша зеленкувата шкіра, — зауважив Філіп. — Він казав, що її так і хочеться намалювати, але тепер я страшенно практичний і не заспокоюся, поки ви не будете як годувальниця — кров із молоком.

— Мені вже краще.

Після скромної вечері Філіп наповнив кисет тютюном і надягнув капелюх. Щовівторка він зазвичай ходив до шинку на Бік-стрит і тепер радів, що після приїзду Мілдред цей день не забарився: йому хотілося, щоб усе в їхніх стосунках було зрозуміло.

— Ви кудись ідете? — поцікавилася дівчина.

— Так, щовівторка я влаштовую собі вихідний. Побачимося завтра. На добраніч.

До шинку Філіп завжди йшов із задоволенням. Зазвичай там можна було зустріти Макалістера, брокера-філософа, готового залюбки посперечатися про все на світі. Приїхавши до Лондона, Гейворд теж регулярно забігав сюди, і попри їхню з Макалістером взаємну неприязнь, вони не відмовлялися від звички зустрічатися раз на тиждень. Брокер вважав Гейворда нікчемою і кепкував із його сентиментальності: він розпитував того про його письменницьку діяльність і зі зневажливою посмішкою слухав невпевнені просторікування про майбутні шедеври. Суперечки були запеклими, але тут подавали чудовий пунш, і наприкінці вечора обидва чоловіки (його палкі прихильники) приходили до компромісу і ставали ліпшими друзями. Того вечора Філіп зустрів там їх обох та ще й Лоусона — молодий художник познайомився з багатьма людьми в Лондоні, його часто запрошували на прийоми, і тепер він бував тут значно рідше. Усі були в гарному гуморі, бо Макалістер підкинув їм вигідну пропозицію на біржі, і Гейворд із Лоусоном заробили по п’ятдесят фунтів кожен. Для Лоусона це була чимала сума, адже він полюбляв розтринькувати гроші, а заробляв небагато: молодик уже опинився на тій стадії кар’єри портретиста, коли його почали помічати критики і чимало аристократичних леді хотіли, щоб він безкоштовно намалював їхній портрет (це була взаємна реклама, а видатні пані відчували себе покровительками мистецтва); однак знайти поважного міщанина, готового викласти за портрет дружини стосик грошенят, удавалося рідко. Лоусон аж сяяв від задоволення.