Тягар пристрастей людських
- Автор: Моэм Сомерсет Уильям
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-4783-3
- Переводчик: Елена Даскал
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Тягар пристрастей людських». Краткое содержание книги:
Дівчина підскочила на ноги і мало не кинулася обійматися.
— Ви такий добрий до мене, Філіпе.
— Ні, будь ласка, залишайтеся там, де стоїте, — поспіхом кинув він і випростав руку, наче збирався її відштовхнути.
Філіп сам не розумів чому, але думка про її дотики була йому неприємна.
— Я не хочу бути для вас кимось більшим за друга.
— Ви такий добрий до мене, — повторила дівчина. — Такий добрий до мене.
— Тобто ви погоджуєтеся?
— Ох, так, я робитиму все що завгодно, аби лише вирватися звідси. Ви ніколи не пошкодуєте про свій вчинок, Філіпе, ніколи. Коли мені можна переїхати, Філіпе?
— Краще зробімо це завтра.
Мілдред несподівано знову розридалася.
— Чому, заради Бога, ви знову плачете? — усміхнувся Кері.
— Я така вдячна вам. Навіть не знаю, як зможу вам колись віддячити.
— Ох, усе гаразд. А зараз вам краще повертатися додому.
Він записав адресу і сказав Мілдред, що чекатиме на неї о пів на шосту. Було вже пізно, тож йому довелося йти додому пішки, але дорога не здавалася довгою, адже Філіп сп’янів від щастя і летів, мов на крилах.
91
Наступного ранку Філіп прокинувся раніше, щоб підготувати кімнату для Мілдред. Він повідомив жінці, яка доглядала за ним, що її послуги більше не знадобляться. Мілдред приїхала близько шостої, і Філіп, побачивши її з вікна, спустився, щоб відчинити двері й допомогти занести багаж: тепер він складався лише з трьох згортків, обв’язаних коричневим папером, адже дівчині довелося продати все, крім найнеобхіднішого. Вона була вбрана в ту саму чорну сукню, що й напередодні: рум’ян на щоках не було, але довкола очей залишилися чорні плями, які підказували, що вранці дівчина вмивалася поспіхом. Через кола під очима Мілдред здавалася зовсім хворою. Дівчина вийшла з екіпажу з дитиною на руках і виглядом своїм викликала жалість. Схоже, вона соромилася, і їм не вдавалося сказати одне одному нічого, крім найбанальніших фраз.
— То ви дісталися сюди без пригод?
— Я ніколи раніше не жила в цій частині Лондона.
Філіп показав гості ту саму кімнату, в якій помер Кроншоу. Він розумів, що це безглуздо, але після смерті друга не захотів до неї вертатися і спав на розкладачці у маленькій кімнатці, куди переїхав, щоб чоловікові було зручніше. Дитина тихенько спала.
— Гадаю, ви її не впізнаєте, — сказала Мілдред.
— Я не бачив дівчинку відтоді, як ми залишили її в Брайтоні.
— Куди мені її покласти? Вона така важка, що я не можу її довго тримати.
— Боюся, у мене ніколи не було колиски, — зізнався Філіп і нервово засміявся.
— Ох, вона спатиме зі мною. Ми завжди спимо разом.
Мілдред поклала дитину на крісло й оглянула кімнату. Більшість речей були знайомі їй зі старої квартири, і вона впізнала їх. Новим був лише портрет Філіпа над камінною полицею, який Лоусон намалював наприкінці минулого літа. Мілдред критично оглянула його.
— Чимось він мені подобається, а чимось ні. Гадаю, насправді ви привабливіший, ніж на портреті.
— Мої справи поліпшуються, — засміявся Філіп. — Ви ніколи раніше не казали, що я привабливий.
— Я не з тих, хто переймається чоловічою зовнішністю. Красунчики мені не подобаються. Як на мене, вони занадто самозакохані.
Мілдред роззирнулася, інстинктивно шукаючи дзеркало, але в кімнаті його не було. Тоді дівчина підняла руку і пригладила свій пишний чубчик.
— Що скажуть ваші сусіди про те, що я тут житиму? — раптом запитала вона.
— Ох, тут живе лише одне подружжя. Чоловіка немає вдома цілими днями, а жінку я бачу лише в суботу, коли вона приходить за комірним. Вони справжні самітники. Відколи я тут живу, ми з ними навіть двома словами не перекинулися.
Мілдред пішла до спальні, щоб розібрати й розкласти речі. Філіп спробував почитати, але був занадто збуджений, тож відкинувся у кріслі, запалив цигарку і з усмішкою спостерігав, як спить дитина. Він почувався цілком щасливим. Тепер Кері точно знав, що більше не кохає Мілдред. Його здивувало, що старі почуття геть зникли, і він навіть зауважив легеньку фізичну відразу до дівчини і подумав, що від її доторку шкіра вкриється мурашками. Філіп не розумів сам себе. Незабаром Мілдред постукала у двері й знову увійшла до кімнати.
— Послухайте, ви не мусите стукати, — нагадав Кері. — Ви вже влаштували собі екскурсію маєтком?
— Це найменша кухня, яку мені доводилося бачити.
— Для наших розкішних трапез вона достатньо велика, ось побачите, — добродушно відгукнувся Філіп.