Хроніка заводного птаха
- Автор: Мураками Харуки
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-4754-0
- Переводчик: Іван Петрович Дзюб
- Жанр: Прочее фэнтези
Электронная книга - «Хроніка заводного птаха». Краткое содержание книги:
У видавництві «Фоліо» вийшли друком його романи «Погоня за вівцею» та «Танцюй, танцюй, танцюй».
Увагу привернула до себе також бухгалтерська контора, яка сприяла створенню фіктивної фірми, що виступила посередником при купівлі ділянки. Як показало розслідування, її заснували п’ять років тому як тіньову субпідрядну структуру однієї фінансової компанії, добре відомої в політичних колах. У ній є кілька подібних «субпідрядників», кожний з яких призначений для вирішення своїх завдань. Як тільки виникає якась проблема, такий «субпідрядник» зникає — його позбуваються так само, як ящірка свого хвоста. Хоча прокуратура ще не провела свого безпосереднього розслідування цієї бухгалтерської контори, за словами співробітника відділу політики однієї газети, «вона не один раз згадувалася у зв'язку з політичними скандалами і, звичайно, перебуває в полі зору правоохоронних органів». Тож з повним правом можна припустити, що новий власник «дому повішених» якимсь чином пов’язаний з одним впливовим політиком. Високі стіни, сувора система безпеки з використанням найновішої електронної апаратури, орендований чорний «мерседес», вміло організована фіктивна фірма… Таке ноу-хау мимоволі наштовхує нас на думку про причетність до цього якогось політичного діяча.
Відділ розслідувань нашого тижневика, зацікавившись виявленими фактами, простежив за «мерседесом», що відвідує «дім повішених». Упродовж десяти днів автомобіль здійснив двадцять один рейс — приблизно один раз заїжджав й один раз виїжджав через ворота. Робив це з певною регулярністю. Заїжджав о дев’ятій ранку, від’їжджав о пів на одинадцяту. Водій надзвичайно пунктуальний — відхиляється від графіка не більше ніж на п’ять хвилин. Однак точності дотримується тільки вранці, а потім регулярність порушує. Найбільше поїздок зафіксовано між першою і третьою годинами дня, хоча час простоювання «мерседеса» у дворі значно різниться — може становити як двадцять хвилин, так і годину.
На підставі цих фактів можна припустити таке:
1. Регулярні поїздки зранку.
Вони означають, що хтось їздить у цей дім на роботу. Усі шибки в автомобілі тоновані, тому встановити, що це за особа, неможливо.
2. Нерегулярні поїздки вдень. Можливо, це візити гостей. «Мерседес», видно, здійснює рейси так, щоб їм було зручно. Скільки гостей — один чи кілька, — невідомо.
3. Ночами життя в домі начебто завмирає. Неясно, чи хтось у ньому постійно мешкає. Горить там світло чи ні, з’ясувати не вдається через огорожу навколо дому.
Ще одне хочеться підкреслити: протягом десяти днів, крім чорного «мерседеса», на ділянку не заїжджав жоден автомобіль, не заходила жодна людина. Як на здоровий глузд, то це досить дивно. Значить, мешканці цього дому не виходять ні за покупками, ні на прогулянки. Вони переміщаються тільки на великому «мерседесі» із затемненими шибками. Іншими словами, з якоїсь причини вони вирішили ніколи не показувати свого обличчя стороннім людям. Цікаво, з якої? Навіщо їм витрачати стільки часу і грошей, щоб накинути покров таємничості на все, що в них відбувається?
Треба додати, що на ділянку можна зайти тільки через ворота. За домом є вузька доріжка, але вона нікуди не веде. Вибратися на неї можна лише з чужого двору. Сусіди кажуть, що тепер нею ніхто не користується. Напевне, тому туди із цього дому немає виходу. Там тільки огорожа, висока, як фортечний мур. Кілька разів за цих десять днів під воротами з’являлися люди — на вигляд шукачі передплатників газет або комівояжери, натискали кнопку переговорного пристрою на воротах, але, здається, відповіді не дочікувалися, а ворота, ясна річ, не відчинялися. Навіть якщо в домі були люди, вони, напевне, спостерігали за непрошеними гістьми через відеокамеру й без потреби не відповідали. Ні пошта, ні посилки в дім не надходили.
Таким чином, розслідуючи цю справу, нам нічого іншого не залишалось, як простежити, куди їздить той «мерседес». Тягтися хвостом за лискучим автомобілем, що повільно рухався вулицями, було неважко, однак тільки до того часу, поки він не заїхав у підземну стоянку одного першокласного готелю в Акасака. На в’їзді стояв охоронець в уніформі й нікого без спеціальної перепустки не пропускав, тож далі ми не змогли проїхати. У цьому готелі часто проводилися міжнародні конференції, отже, зупинялися поважні персони, а також закордонні знаменитості з мистецького світу. Задля їхньої безпеки й спокою в готелі окремо від автостоянки для звичайних клієнтів установили спеціальний VIP-паркінг і кілька ліфтів без зовнішніх покажчиків їхнього руху. Тобто поважні гості могли непомітно для сторонніх очей вселитися і так само виїхати. Водій «мерседеса» гарантовано користувався тим VIP-паркінгом. На запитання нашого тижневика надмірно обережний представник адміністрації готелю лише сказав, що місця в ньому «після суворої перевірки» здаються в оренду «звичайно» за спеціальним тарифом юридичним особам з відповідною репутацією. Отримати докладні відомості про умови оренди й користувачів нам не вдалося.