Хроніка заводного птаха
- Автор: Мураками Харуки
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-4754-0
- Переводчик: Іван Петрович Дзюб
- Жанр: Прочее фэнтези
Электронная книга - «Хроніка заводного птаха». Краткое содержание книги:
У видавництві «Фоліо» вийшли друком його романи «Погоня за вівцею» та «Танцюй, танцюй, танцюй».
Невдовзі начальство оцінило її зусилля, зацікавилося плавними й сміливими лініями її моделей. Через кілька років її практичної роботи вона очолила невеликий відділ, відданий в її розпорядження. Такого підвищення у цій фірмі ніхто не мав.
З кожним роком її досягнення ставали щораз переконливішими. Її обдарованість та завзяття помітили не тільки у фірмі, але також у колах високої моди. Закритий світ моди до певної міри справедливий — у ньому править бал конкуренція. Здібності модельєра оцінюються за кількістю замовлень на його моделі. Тобто визначаються конкретними цифрами, які дозволяють ясно побачити, хто виграв, а хто програв. Мускат ні з ким особливо не змагалася, але її успіхи говорили самі за себе.
Майже тридцять років вона повністю віддавалася роботі. За цей час познайомилася з багатьма людьми. А кілька чоловіків зацікавилися нею, але стосунки з ними були короткочасними й неглибокими. Її не дуже приваблювали люди. Моделі одягу, що переповнювали голову своїми образами, викликали в неї жвавіші почуття.
Коли їй сповнилося двадцять сім, на новорічному вечорі, де зібралися вершки світу моди, її познайомили з чоловіком дивної зовнішності. З правильними рисами обличчя, але зі скуйовдженим волоссям, з гострим, як кам’яне знаряддя, підборіддям і носом. Через це він здавався скоріше фанатичним проповідником, а не модельєром. Був на рік молодший від Мускат, худющий, з бездонними очима, що позирали на присутніх з такою агресією, ніби мали за мету зіпсувати їм настрій. Однак Мускат побачила в них своє відображення. У той час вона тільки починала свою кар’єру модельєра і раніше з ним не зустрічалася. А втім, дещо про нього чула. Про його рідкісний талант, про репутацію людини зарозумілої, свавільної, здатної в будь-яку мить затіяти сварку, — людини, яку майже ніхто не любив.
— Ми були схожі одне на одного. Обоє народилися на континенті. Після війни його, без нічого, вивезли на кораблі в Японію з Кореї. Його батько був професійним військовим, і в повоєнні роки їхня родина зазнала великих злиднів. Мати померла від тифу, коли він був ще зовсім малим, а тому, видно, сильно зацікавився жіночим одягом. Людина обдарована, він, однак, не вмів знайти собі місця в житті. Хоча створював фасони одягу для жінок, в їхній присутності червонів і ставав грубим. Одним словом, ми з ним скидалися на тварин, що відбилися від свого стада.
Наступного, 1963 року вони одружилися, а через рік (тоді в Токіо відбувалися Олімпійські ігри), навесні, народився хлопчик. Цинамон. «Невже Цинамон — його справжнє ім'я?» Коли він з’явився на світ, Мускат викликала матір для догляду за ним. Сама вона не мала часу на це — з ранку до вечора мусила наполегливо працювати. Тому загалом Цинамона виховувала баба.
Мускат не знала, чи справді любила чоловіка як людину протилежної статі. Їй бракувало критеріїв для такої оцінки. Те ж саме можна сказати про чоловіка. Їх звела докупи випадкова зустріч і спільна пристрасть до моди. Та незважаючи на це, перші десять років їхнього подружнього життя виявилися плідними для обох. Відразу після одруження вони звільнилися з роботи й відкрили власне ательє, що містилося в Аояма, осторонь від головного проспекту, у маленькій кімнатці з вікнами на захід невеликого багатоповерхового будинку. Через погану вентиляцію і відсутність кондиціонера там влітку панувала така духота, що від поту олівець вислизав з руки. Звичайно, спочатку не все йшло гладко. Обом, Мускат і її чоловікові, украй бракувало практичної жилки, тож непорядні партнери легко їх обдурювали, незнання звичаїв світу моди позбавляло замовлень, а неймовірно елементарні помилки не дозволяли стати на ноги. Борги зростали, й одного разу навіть дійшло до того, що подружжя готувалося до таємної втечі. Однак зміна настала тоді, коли Мускат випадково знайшла здібного менеджера, який високо цінував їхні таланти й поклявся їм вірно служити. Після того справи пішли настільки добре, що недавні негаразди розвіялися, немов поганий сон. Виручка щороку подвоювалася, і 1970 року фірма, започаткована майже з нуля, досягла феноменального успіху — такого, якого не сподівалося самовпевнене, але необізнане з життям подружжя. Мускат з чоловіком найняли нових працівників, перебралися у велику будівлю на головному проспекті, відкрили свої крамниці на Ґіндзі, Аоямі, у Сіндзюку. Завдяки своїм оригінальним моделям одягу фірма стала широко відомою і часто згадувалася в газетах та журналах.
Коли фірма збільшилася, змінився характер роботи, яка лягала на їхні плечі. Хоча створення нових моделей — творчий процес, але, на відміну від роботи скульптора або письменника, це також бізнес, який зачіпає інтереси багатьох людей. Не можна самому замкнутися і творити, що заманеться. Комусь доводиться виходити на люди й представляти «обличчя» фірми. Така потреба зростає із збільшенням торгового обороту. Комусь доводиться з’являтися на прийомах і показах моди, виступати з промовами, вести світські розмови, давати інтерв’ю. Оскільки Мускат зовсім не хотіла брати на себе такої ролі, то на люди виходив її чоловік. Так само, як і Мускат, він не вмів спілкуватися з людьми, а тому спочатку надзвичайно мучився. Не вмів говорити в присутності незнайомих людей і після якихось прилюдних заходів повертався додому вкрай виснаженим. Однак через півроку він раптом відчув, що виступати перед людьми стало не так важко, як раніше. Як і перед тим, він не вирізнявся красномовством, але його груба й недорікувата манера говорити, що в молодості людей відштовхувала, тепер їх, здається, чимось притягувала. Його сухі, у двох словах, відповіді, спричинені його вродженою сором’язливістю, сприймалися людьми не як необізнаність із життям і зарозумілість, а як привабливість артистичного темпераменту. З часом він навіть відчув насолоду від своєї ролі й несподівано став тогочасною культовою постаттю.