Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство
- Автор: Коллектив авторов, Толочко Пётр Петрович
- Год: 1997
- Язык: украинский
- Год: Наукова думка
- ISBN: 966000103
- Жанр: История
Электронная книга - «Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство». Краткое содержание книги:
Для істориків, археологів, антропологів, усіх, хто цікавиться історією нашої землі.
Третій район складається з причорноморських степових територій. Східний його кордон не зовсім зрозумілий. Археологічні дослідження фіксують його окремі фракції у північних степових районах.
Незважаючи на те, що в лісостепу на Правобережжі та Лівобережжі житла будувалися головним чином із дерева, спостерігаються певні особливості у використанні будматеріалів. Протягом усієї доби бронзи у будівництві жител Правобережної України одночасно з деревом використовувалася глина. Так, наземні житла доби ранньої бронзи випліталися з лози та обмазувалися з обох боків товстим шаром глини. Глиною обмазувалася також підлога, яка крім того ще й обпалювалася (Ісковщина, Андрусівка). На поселеннях доби середньої бронзи були широко розповсюджені вальки — своєрідні цеглини, зроблені з глини та домішок соломи, трави, гною. Можливо їх випалювали в спеціальних печах. За формою вони поділялися на круглі, яйце- та коржоподібні. З вальків викладалися стіни, підлоги, печі, передвогнищеві та культові вимостки (Пустинка). Для Лівобережжя та степових районів глина як будматеріал не прикметна. На Лівобережжі широко використовувався грунт, добутий з котловану. Ним присипалися стіни, іноді дахи У степових житлах кам’яні стіни забутовувалися щебнем, піском, жорствою. Характерно, що підлогу та черені печей також устеляли щебнем та піском.
Традиції глинобитного домобудівництва, обмазки стін та підлоги глиною, виготовлення обпалених вальків сягають своїм корінням трипільської культури. Наскільки вдалося простежити, ці традиції не втрачалися упродовж усього бронзового віку. Житла Лівобережної України за своїм розміщенням, плануванням шатрового даху, іноді присипаного землею, близькі до жител східних сусідів із Волго-Уральського межиріччя, зокрема до так званої андронівської культури у Західній Азії (Олексіївське поселення на Тоболі).
Кам’яне домобудівництво степових районів України має давні традиції. Судячи з археологічних пам’яток цієї території, видобування місцевого каменю, його обробка та будівництво з нього жител і оборонних споруд широко практикувалося вже з часів енеоліту. Яскравим прикладом щодо цього є Михайлівське городище з кам’яними житлами та складною системою масивних захисних стін. Про те, що ці традиції не втрачалися і пізніше, свідчить Лівенцівська фортеця.
Ще однією і, напевне, найбільш показовою етнографічною ознакою трьох відокремлених груп є планування та внутрішнє оздоблення жител. На всій лісостеповій Правобережній Україні домінують трохи заглиблені житла прямокутної форми, здебільшого поділені на дві частини: чисту, в якій спали, та кухонну, що використовувалася для приготування їжі. Особливістю цих жител, на відміну від розташованих на схід від Дніпра, є те, що перше, кухонне приміщення буває глибшим за друге. Двокамерність можна вважати характерною рисою заглиблених жител лісостепової Правобережної України, починаючи з енеоліту. Тут і слід шукати корені цієї особливості жител на даній території за бронзової доби. Широко розповсюджені були двокамерні житла у трипільській культурі (Городок, Бортничі, Троянів та ін.). За доби ранньої бронзи, на думку І. К. Свєшнікова, типовими були житла, які складалися із наземної та заглибленої частин (Здолбиця, Зозів). Особливо поширеними двокамерні житла стають за доби середньої бронзи, коли приблизно 80 % жител мали по два приміщення, які розділялися або перетинкою, від якої збереглися стовпові ями, або земляним порогом.
На території лісостепової Лівобережної України житла відрізняються великими розмірами, пірамідальною, округлою чи овальною формою та відсутністю чітких ознак розділення на дві половини. Розташування вогнища в центрі житла дає підстави стверджувати, що воно таки не розділялося (рис. 161).
Своєрідним було планування багатьох степових жител, назване гніздовим. Його суть у тому, що до одного, звичайно найбільшого приміщення прибудовувалися з одного або частіше з двох боків менші найрізноманітнішої форми: напівкруглі, трикутні, прямокутні, у вигляді невеликих відсіків, тамбурів. Між собою вони з’єднувалися коридорами та перетинками, які огороджували внутрішнє подвір’я. Поява гніздового планування жител пов’язана нібито лише з добою пізньої бронзи.
Різні типи жител якоюсь мірою відображають різний побут та господарство. Найстійкішим та налагодженим був побут, мабуть, у лісостепових правобережних племен. Наявність двох приміщень у житлах сприяла більшій охайності. Під час розкопок тут не знайдено кісток тварин та уламків посуду. Серед знахідок звичайними є пряслиця, прикраси, знаряддя праці. Порівняно теплий клімат правобережного лісостепу давав можливість значну частину року вести господарство просто неба. На користь цього говорять численні рештки вогнищ, знайдені біля жител. На території лівобережного лісостепу зими були суворі. Насамперед через це житла тут утеплені, присипані землею. Люди проводили в них тривалі зимові місяці.