Марина — цариця московська
- Автор: Чемерис Валентин Лукич
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6745-6
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Марина — цариця московська». Краткое содержание книги:
Марина Мнішек, польська графиня, вісімнадцятирічна дочка воєводи з українського Самбора з Карпат, волею випадку (чи історії) стала царицею і жоною двох царів тих лихих часів, які на Русі прозвали Смутними, а її — царицею Смути.
Про це й розповідається в романі Валентина Чемериса. А ще про кохання Марини до молодого царя Дмитрія, про останню її любов до козацького отамана Івана Заруцького, про криваву трагедію, що її спіткала, і про подальшу долю московської цариці, чиє життя так рано урвалося — у 26 років — у башті Коломенського кремля і яка вже після своєї смерті буде оголошена відьмою і чаклункою...
А любити його... Любити його від Марини ніхто й не вимагає. Їй усього лише треба зіграти свою роль. Може, й головну роль у своєму житті. Все інше буде зроблено за неї.
— Зіграти роль?
— Так, так, всього лише трохи полицедійствувати, — солов’їними голосами заливалися пан посол (і дядько Марини) і пан воєвода (і батько Марини). — Хіба це так... тяжко? Визнати якогось там типа за... за мужа свого. Лицедії все життя грають і — нічого. Живі, здорові.
— Але ж то — лицедії. А я...
— І ти маєш побути лицедійкою. В ім’я чого? В ім’я вищих політичних інтересів. В ім’я і для блага Речі Посполитої. А може, й для блага самої Московії. Аби припинити у ній Смуту і відновити порядок і справедливість. Все одно в Москві немає законних претендентів на царський престол. Династія Рюриковичів закінчилася. От Дмитрій — чи хто він там насправді — і започаткує з тобою нову династію. Зрештою, в ім’я честі сім’ї Мнішеків. Аби з тебе не сміялися, що ти побула царицею усього лише дев’ять днів. Ти маєш нею побути до кінця свого життя — довгого, притому. Але разом з Дмитрієм.
Так наполягали її дядько і її батько, якому вона вірила і якого завжди слухала, будучи зразковою дочкою. Принаймні до того дня.
Якщо вона визнає тушинського «вора»... Пардон, «царя» за мужа свого, то разом з ним, але вже як цариця повернеться у Москву. А якщо не визнає?
О, тоді й гадати не треба, в один голос вигукували її дядько і її батько. Тоді тобі доведеться повертатися до Польщі і ховатися в глушині. Хоча б у Самборі, адже з неї всі будуть кепкувати, пальцями на неї тикати. Дивіться, мовляв, дивіться, ось та, котра побула царицею у Москві аж цілих дев’ять днів! Ха-ха-ха!!!
— Титул цариці мені належить по праву. Я — вінчана цариця, і маю право на царські почесті!
— Але тільки-но ти повернешся до королівства, як все це зникне. І нічого, крім посмішок гордовитої шляхти, не буде. А повернешся до Дмитрія яко його законна жона — царицею з ним у Москву-матінку в’їдеш, і будуть тобі тоді хіба ж такі царські почесті. Вибирай! Себто визнай тушинського «вора»... е-е, «царя», і все прикладеться.
Марина ніколи не бачила мужа свого мертвим, тож їй не просто було повірити, що він мертвий, але...
Але і той, хто себе видає за нього, не був її мужем. Чужа людина. Самозванець. Пройда-пройдисвіт. Авантюрист. Проноза. Пролаза. Шахрай. Махлер. Крутій. Ошуканець. Плутня-крутня. Дурисвіт. Обманщик. Шельма. Шалапут.
То, виходить, і вона має стати... стати такою? Дурисвіткою...
— Ах, все це емоції. Слова-словеса. А треба всього лише зіграти свою роль. Бажано вдало. Ставки в такій грі величезні. Такі великі, більших за які вже й не може бути. І таку гру не кожному смертному чи смертній посилає доля. Зважуйся! Вдруге так не поталанить. Другого разу взагалі не буде.
9 вересня «цар Дмитрій» (чи той, хто за нього успішно і не без талану себе видавав) разом з послом Олесницьким вдруге прибув до гетьманського обозу — та, власне, його пан посол і привіз: або — або.
Або вона таки визнає його за мужа свого і стане царицею, або... Другого «або» і бути не може. Лише перше. І — єдине.
Оскільки ж мала відбутися угода (у росіян — сдєлка), можна ще сказати, справа, операція, угода із совістю, умовляння, зрештою змова, то варто про все заздалегідь домовитися і все гарненько розікласти по поличках. Пунктик за пунктиком. Графу за графою. Умову за умовою...
Так домовитись, як домовляються сторони при укладанні будь-якої угоди.
Отже, вона має укласти угоду (неписану і писану), а вже ту угоду затвердить представник короля Сигізмунда III в Москві — серйозна річ. А вже тоді кожна зі сторін присягнеться.
І Марина Юріївна теж. У Тушині. Там же відбудеться і її повторна коронація на російську царицю — для гарантії. Двічі короновану царицю вже ніхто не скине з престолу. Це відбудеться урочисто, на очах у всіх тушинців, і рознесеться по всій Русі великій. Як знак того, що погублена було справедливість відновлена. Ось лише після того Марина Юріївна стане легітимною — двічі коронованою, чого ще треба? — царицею російською.
Перед народом вона з’явиться в багатому коронаційному платті, з царськими регаліями: корона, держава, скіпетр.
Коронуватиметься тією короною (ні, ні, не шапкою Мономаха, якою коронувалися всі великі князі московські), що була виготовлена у Відні і привезена до Москви ще за царювання Бориса Годунова, нею коронувався перший Дмитрій. Себто імператорська корона. (У такій короні зображений на монетах 1606 року сам Дмитрій Перший.)
І тільки після цього Дмитрій з Тушина переїде до Москви і повернеться у Кремль — на престол своїх предків, імператор Московський і чоловік Маріанни Мнішековни, Георгія воєводи і Тарловини уродзонна дщер, імператриця Росії.