Твори в 4-х томах. Том 3
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1981
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 3». Краткое содержание книги:
ЗА РІЧКОЮ, В ЗАТІНКУ ДЕРЕВ
СТАРИЙ І МОРЕ ОПОВІДАННЯ 50-х РОКІВ
— Так. Але в мене є тільки ти.
— А віршів ти більше не пишеш?
— То були дитячі вірші. Так само, як і мої малюнки. Кожен у дитинстві має якийсь хист.
«В якому ж віці ви тут старієте? — думав полковник. — У Венеції не буває старих людей, але мужніють тут дуже швидко. Я сам швидко змужнів у Венеції і ніколи вже не був таким дорослим, як у двадцять один рік».
— А як твоя мати? — спитав він лагідно.
— Нічого. Вона нікого не приймає й нікуди не ходить. Усе сумує.
— Як ти гадаєш, вона дуже журитиметься, якщо в нас буде дитина?
— Не знаю. Вона розумна жінка. Але тоді мені довелося б вийти за когось заміж. А мені зовсім не хочеться.
— Ми могли б з тобою одружитися.
— Ні,— сказала вона. — Я вже думала про це і вирішила, що не варто. Так само, як вирішила не плакати.
— А може, це хибна думка. Бог свідок, у мене теж бувала хибні думки, і багато людей загинуло через те, що я помилявся.
— Ти, мабуть, перебільшуєш. Я не вірю, що ти міг часто помилятися.
— Не часто, — сказав полковник. — Але помилявся. Тричі помилитися в моєму ділі — це вже забагато, а я зробив три помилки.
— Розкажи, як це сталося.
— Тобі буде нудно, — сказав полковник. — Мене самого здуті верне, коли я пригадаю це, а сторонніх — то й поготів.
— Хіба ж я стороння?
— Ні. Ти моя щира любов. Моя остання, єдина і щира любов.
— Оті помилки — коли ти їх зробив, давно чи недавно?
— Одну давно, другу пізніше, а третю недавно.
— Може, ти все-таки розкажеш? Мені б хотілося трохи полегшити твій біль.
— А хай йому чорт! — сказав полковник. — За ті помилки я заплатив сповна. Лихо в тому, що їх неможливо спокутувати.
— А може, все-таки розповіси мені? І чому їх не можна спокутувати.
— Ні,— відрубав полковник. І просити його було марно.
— Тоді давай веселитися.
— Давай, — сказав полковник. — У нас життя тільки одне.
— А може, й не одне? Може, будуть і інші життя.
— Не думаю, — сказав полковник. — Повернись у профіль, диво моє!
— Отак?
— Так, — сказав полковник. — Саме так.
«Ну от, — подумав полковник. — почався останній раунд, а я навіть не знаю який. Я любив тільки трьох жінок і тричі їх втрачав.
Жінку втрачаєш так само, як втрачаєш свій батальйон, — через помилкове рішення, нездійсненний наказ чи нестерпні умови. Та ще через власну брутальність.
Я у своєму житті втратив три батальйони і трьох жінок, а тепер у мене четверта, найчарівніша з усіх, і чим же воно, в біса, скінчиться?
Відповідайте, генерале, — адже тут не військова рада, а вільний обмін думками про теперішнє становище, — відповідайте, генерале, на питання, яке ви самі не раз мені задавали: де ж ваша кіннота, генерале?
— Так я і думав, — сказав він сам до себе. — Командир не знає, де його кіннота, а кіннота не знає ні свого становища, ні свого завдання, і частина її,— саме стільки, скільки для цього потрібно, — зіпсує всю справу, як псувала у всіх війнах, з того часу, як кіннотників посадили на коней».
— Красуне моя, — сказав він. — Ma très chère et bien aimée[176]. Я дуже нудний. Ти вже не гнівайся на мене.
— Мені з тобою ніколи не буває нудно, бо я люблю тебе. Просто я хотіла б, щоб сьогодні нам було весело.
— І буде весело, хай йому чорт, — сказав полковник. — А чим би нам розвеселитись?
— Тим, що ми разом, і тим, що робиться тут, у місті… Ти ж часто буваєш веселий.
— Так, — підтвердив полковник. — Твоя правда.
— То невже ми не можемо ще раз повеселитися?
— Авжеж. Чом би й ні.
— Бачиш отого юнака з хвилястим волоссям? Воно в нього таке від природи, він тільки трошки розпушує його, щоб краще лежало.
— Бачу, — сказав полковник.
— Він дуже гарний художник. Передні зуби в нього фальшиві, бо раніше він був pédéraste, і інші pédérastes напали на нього на Лідо, якраз коли місяць був уповні.
— Скільки тобі років?
— Скоро мине дев'ятнадцять.
— Звідки ж ти знаєш про такі речі?
— Почула від одного гондольєра. Цей юнак дуже гарний художник як на наші часи. Адже тепер немає справжніх художників. Але мати фальшиві зуби в двадцять років — це ж просто смішно!
— Я тебе дуже люблю, — сказав полковник.
— І я тебе люблю, от тільки не знаю, як воно по-вашому, по-американському. Але я люблю тебе й по-італійському, всупереч усім своїм поглядам і всім своїм бажанням.
— Не можна чогось бажати всіма бажаннями, — сказав полковник, — а то ще воно здійсниться!
— Авжеж, — сказала вона. — Але я б хотіла, щоб моє теперішнє бажання здійснилося.
176
Моя найдорожча і наймиліша (франц)