Історія без міфів. Бесіди з історії української державності

Про подібне в СРСР не чули за всі роки радянської історії. Так само не чули про те, що потрібно було демократизувати всю країну, а цього можна було домогтися через “гласність” і розширення прав людини. Гласність і відкритість рішень та інформації мала торкнутись і партії. І це потрясало уявлення радянського суспільства. Новою для нього була й концепція Горбачова про “спільність” і “взаємозв’язок” складових частин сучасного світу й існування глобальних інтересів, які мають вирішуватись усіма країнами “світу”. Ці його висловлювання робили світоглядний переворот і справді формували “нове мислення”, попри вперту опозицію в самій КПРС.

Це стосувалось і нової оцінки значення атомної енергетики, і ядерної зброї та необхідності роззброєння і припинення гонки озброєнь, що виснажувала і СРСР, і європейські країни. Проте, попри всезагальну народну підтримку в своїй державі і на Заході ці концепції Горбачова зустрічали шалений опір його колег по партії і саботаж рішень, яких він домагався. Особливо це стосувалося ролі партії як гаранта унітарності держави.

Поряд із тим внутрішнім опором проти Горбачова зростала ще одна опозиційна сила — сила націоналізму російського, що почав рішуче піднімати свою голову, і сила сепаратистського націоналізму в радянських республіках, де на його бік часто переходили партійні керівники республік і національних компартій. У Росії опорою націоналізму була відома організація “Память”. Такі відомі діячі, як Борис Єльцин, письменник–дисидент Олександр Солженіцин та їхні однодумці вважали, що інші народи Союзу експлуатували росіян і що потрібно звільнитися від пут імперії. Таким чином, найбільше поширені в часи “перебудови” були націоналістичні рухи.

Вивід радянських військ із Афганістану, визнання поразки в “холодній війні”, крах соціалістичного табору, з’єднаного Варшавським договором, призвели до посилення внутрішньої кризи в Союзі.

Провал перебудови був для всіх очевидним. Російський академік С. Шаталін писав, що КПРС уже повністю виконала свою історичну місію, показавши світові і своєму народові, як не треба робити, хоча цей приклад надто дорого обійшовся народам.

Про невдачу перебудовчих зусиль, які очолював Горбачов, писали політологи й аналітики в усіх зарубіжних країнах. Цікавими були висновки американського політолога Майкла Доббса: “Чим більше Горбачов латав систему, тим більше прояснювалось, що просто залатати її буде недостатньо. Гасло “прискорення” (технічного прогресу. — Авт.) поступилося гаслу “перебудови”. Зрештою і сама перебудова була дискредитована. Повністю прогнила будівля вимагала реконструкції. Те, що почалось як спроба оновити комуністичну систему, призвело до антикомуністичної революції. Спробувавши реформувати комунізм, Горбачов у кінцевому підсумку лише прискорив його занепад”.