Тільки разом
- Автор: Шевердіна Анастасія
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Любовно-фантастические романы
Электронная книга - «Тільки разом». Краткое содержание книги:
Друзі разом борються за нове життя в новому тілі, допомагаючи людям у нашому світі. Андрій відроджується до життя, забувши своє минуле, і Кет вирішує присвятити себе турботі про друга. Однак упоратися з відлюдькуватим геніальним вихованцем і своїми почуттями до нього «янголу-охоронцю» виявляється не так і просто. Особливо, коли на горизонті з’являються психіатр, який веде запеклу боротьбу з невидимою подругою Андрія, і наполеглива дівчина, що жадає його любові.
— І ще один момент я не можу зрозуміти!
— Який?
— Я знаю вірші. Багато віршів. І я не можу визначити їхнього автора.
— Дивно! Дуже дивно…
— Кет! — Андре повернувся й уважно подивився дівчині в очі. — Зі мною щось не так?
— Ні, зовсім ні, ну що ти!
— Тоді чому я не такий, як інші?
— А чому ти вирішив, що маєш бути на когось схожим?
— Леон каже, люди всі однакові.
— Не згодна! Я знала одного хлопця, який, як і ти, був ні на кого не схожий!
— Що за хлопець?! Звідки?! Який він?! Де він?! Ти з ним бачишся?! — скрикнув Андре, і його очі заблищали, як крижинки, від ревнощів і люті.
— Гей, гей, мій маленький злючка, заспокойся! — засміялася Кет. — Усе минулося! Тепер у моєму житті є тільки ти!
Хлопець подивився на подругу з образою і недовірою.
— Ти певна?
— Так!
— І ти цього хочеш?
— Звісно!
— Тоді я спокійний! — посміхнувся Андре. — Буду спати. А ти, будь ласка, не ходи нікуди без мене! Я хочу бути впевненим, що ти поряд!
Кет мовчки кивнула. Мабуть, є такі люди в нашому житті, до втрати яких не можна підготуватися.
Початок шкільного навчання Андре викликав справжній фурор у родині Леруа. Леон задоволено потирав руки, передчуваючи грандіозні успіхи сина, Естель хвилювалася, що Андре остаточно зіпсує шлунок під час занять, а Ірен раділа, що онук нарешті потоваришує з дітьми й відірветься від книжок, які їй добряче набридли. Кет хвилювалася, що в Андре можуть скластися погані стосунки з однокласниками, бо його незвичайна поведінка й розум відштовхували людей. Окрім того, зверхнє ставлення Андре до дорослих могло стати причиною конфліктів з учителями. Один лише Андре, здається, аніскільки не переймався через вступ до першого класу.
— Ти хвилюєшся? — запитала Ірен в онука, зав’язуючи йому мініатюрну краватку. — Сьогодні перший навчальний день!
— Ні!
— Чому?
— Мені буде нудно, — впевнено сказав хлопець.
— Зовсім ні! — в один голос запротестували Ірен і Кет.
— Там буде багато веселих діток! — посміхнулася бабуся.
— Там розповідають багато необхідних речей! — запевнила дівчина.
— Аякже! — скептично посміхнувся Андре. — Мені вже нудно!
Разом із Ірен і Кет Леруа рушив до школи. Охайний двоповерховий будинок навчального закладу видавався затишним і приємним. Учні з батьками заповнили невеличке зелене подвір’я. Звідусіль линув сміх і дзвін дитячих голосів. Кет помітила, що Андре незручно серед усього цього гамору і він ледве витримує, щоб не втекти в якесь спокійне малолюдне місце.
— Коли вже закінчиться офіційна частина?! — хлопець нетерпляче смикнув Ірен за рукав. — Мені набридла ця школа!
— Набридла?! — здивувалася бабуся. — Навчання ще навіть не розпочалося! Школа на багато років стане твоїм другим домом! Коли я навчалася в школі, у мене було багато друзів! Шкільні роки були найщасливішими в моєму житті!
— Певно, ти дуже нещасна людина! — зі співчуттям подивився на літню жінку Андре.
— Ні, зовсім навпаки! — посміхнулася Ірен. — У кожного своє щастя.
— І в чому твоє щастя?
— У моїх близьких, у спілкуванні з людьми, у веселощах, у задоволенні від кожної миті життя!
— А твоє? — поцікавився Андре у Кет.
— У твоєму щасті!
Андре замислився.
— Моє щастя, — тихо мовив він, — знати усе те, що для мене важливо.
— А що для тебе важливо? — запитала дівчина.
— О, дуже багато речей! — серйозно відповів Леруа. — Дуже багато!..
Ірен скоса поглянула на онука, але нічого не сказала. Нарешті виступи директриси й учителів закінчилися, учнів запросили до класів.
— Ну, щасти тобі, любий! — Ірен поцілувала хлопця в маківку. — Не боїшся?
— Я нічого не боюся, доки зі мною Кет!
— Ну добре! — посміхнулася Ірен. — Будь чемним!
Андре знизав плечима і змішався з натовпом, який зникав за шкільними дверима.
Опівдні Леону зателефонувала вчителька Андре й попросила терміново зайти до школи. Голос у жінки був помітно схвильованим. Леруа поїхав до школи, передчуваючи серйозну розмову.
Андре сидів під кабінетом і щось бурмотів, увесь час позираючи праворуч. Побачивши батька, хлопець посмутнішав і замовк.
— Синку, що трапилося? — запитав Леруа.
— Нічого! — Андре сердито зблиснув очима.
— Я не думаю, що мене викликали просто так! — суворо зауважив Леон. — І спочатку я хочу почути твою версію!
— Я не хотів нікого образити, чесно! — спалахнув Андре. — Я не винен, що вони всі такі обмежені! Ой, Кет, я тебе прошу, не захищай їх!