Тільки разом
- Автор: Шевердіна Анастасія
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Любовно-фантастические романы
Электронная книга - «Тільки разом». Краткое содержание книги:
Друзі разом борються за нове життя в новому тілі, допомагаючи людям у нашому світі. Андрій відроджується до життя, забувши своє минуле, і Кет вирішує присвятити себе турботі про друга. Однак упоратися з відлюдькуватим геніальним вихованцем і своїми почуттями до нього «янголу-охоронцю» виявляється не так і просто. Особливо, коли на горизонті з’являються психіатр, який веде запеклу боротьбу з невидимою подругою Андрія, і наполеглива дівчина, що жадає його любові.
Увечері Андре і Кет поверталися додому з бібліотеки. Нещодавно пройшов дощ, пахло мокрою травою й пилом. У калюжах відбивалися вогні вікон, машин і яскравих вітрин магазинів. Кроки Андре відлунювали далеко-далеко на напівпорожніх вуличках тринадцятого округу.
— Усе-таки, це — чудова бібліотека! — розмірковував Андре. — Домінік Перро — непоганий архітектор! Хоча, звісно, мені більше подобається історичний центр.
— А мені подобається лівий берег, — зауважила Кет. — Я більше звикла до таких районів. Люди тут звичайні, прості, не деруть носа.
— Тут менше освічених і забезпечених людей, — сказав Андре. — Не думаю, що вони кращі за мешканців п’ятого округу.
— Я не вимірюю вартість людини її статком!
— Я теж. Але гроші дозволяють людині розвинути в собі найкращі риси!
— О, якраз у цьому я не впевнена! — скептично посміхнулася Кет. — Не всі багаті люди витрачають гроші на науку й мистецтво, як твої батьки! Багатьох людей гроші псують. Коли ти багато маєш, ти хочеш мати все більше й більше. А зажерливість руйнує душу!
— Добре, зійдемося на тому, що гроші нищать людину — як завеликі, так і замалі! — примирливо мовив Андре.
— До речі, про людей! — зауважила Кет. — Ти помітив, що за нами вже довгенько йдуть якісь хлопці?
Андре озирнувся. До темного провулку слідом за ними зайшли п’ять темних постатей.
— Випадкові перехожі,- знизав плечима Андре.
— Здається, вони стояли поряд із тобою, коли ти купував шоколад, і, певно, побачили, що в тебе багато грошей! Ходімо швидше! До метро вже недалеко!
Хлопець прискорився. Кет помітила, що переслідувачі раптово зірвалися з місця.
— Біжи! — скрикнула Кет.
— Я ніколи не біжу, якщо можна йти! — фиркнув Андре.
— Тікай, дурнику!
— Думаєш, мене пограбують? — недовірливо зиркнув через плече хлопець.
Переслідувачі неминуче наближалися, і Андре нарешті побіг.
— Наздоганяють! Розвернися! Не дай їм напасти зі спини!
Андре розвернувся.
— Що таке?! — крикнув він. — Хто ви такі? Що вам треба?!
Переслідувачі наблизилися впритул. Підлітки, неприємно посміхаючись, потирали руки.
— Малий, у тебе не забагато грошей? — мовив один із хлопців.
— Ні, не забагато! — сердито вигукнув Андре.
— Ця вулиця — наша, а на нашій вулиці прийнято ділитися!
— Я не прихильник дурнуватих традицій! — відповів Андре. — Я не буду робити те, що вважаю неприйнятним і нераціональним!
— Ти чого викаблучуєшся?! — сапнув носом один із хлопців. — Давай гроші!
— Андре, віддай! — порадила Кет.
— Не дам! Це навіть не мої гроші, це батькові! — обурився Андре.
— А нам яке діло?! — загоготали хлопці.
— Андре, будь ласка, просто віддай гроші! Їх більше, вони доросліші й сильніші, це погано закінчиться!
— Але вони не розумніші! Це — основний показник!
Грабіжники насувалися, закочуючи рукави.
— Скажи, що ти запам’ятав їхні обличчя! — підказала Кет.
— Я запам’ятав ваші обличчя! — закричав Андре.
Один із хлопців блискавичним рухом вдарив Андре в живіт.
— Поліція! Поліція! — закричала Кет.
Грабіжники не чули її слів, однак захвилювалися. Інколи те, що казала дівчина, невідомим чином викликало відгук у душі людини, ніби Кет навіювала на оточуючих певний настрій.
— Бий його! — заверещав один із хлопців.
— Кричи: «Пожежа!» — наказала Кет.
— Пожежа! Пожежа! — заволав Андре. — На допомогу!
Двоє грабіжників збили Андре з ніг. Кет кинулася на нападників. Звісно, вона не могла зашкодити людині, однак від її ударів хлопці відчували лоскітливий холод.
— Дідько! Що діється?! — вигукували вони, озираючись довкола.
У вікнах загоралося світло. На один із балконів вибігла літня жінка.
— Що там таке?! — закричала старенька.
— Тікаймо! — наказав товаришам один із грабіжників. — А з тобою ми поговоримо! — тицьнув він у Андре пальцем.
Нападники зникли з провулка.
— Хлопче, ти цілий? — запитала жінка.
— Так, дякую! — відповів хлопець, підіймаючись із землі.
— Я зараз викличу поліцію! — повідомила старенька й забігла до квартири.
— Швидше додому! — заметушилася Кет. — Не зв’язуйся з поліцією! Швидше, Андре, ворушися, ну!
Зціпивши зуби і тримаючись за бік, Андре побіг у протилежному від грабіжників напрямі. Хлопець зупинився лише біля входу до метро, тяжко віддихуючись.