Смаки раю. Соціальна історія прянощів, збудників та дурманів
- Автор: Шивельбуш Вольфґанґ
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7192-48-9
- Жанр: История
Электронная книга - «Смаки раю. Соціальна історія прянощів, збудників та дурманів». Краткое содержание книги:
Для широкого кола читачів, що цікавляться глобальними питаннями розвитку людства.
ISBN 978-966-521-678-0 (Ніка-Центр)
ISBN 978-617-7192-48-9 (Видавництво Анетти Антоненко)
© Carl Hanser Verlag, München, 1980
© Переклад. Ю. Прохасько, Т. Цимбал, 2016
© Наукова редакція. Т. Цимбал, 2016
© Видавництво «Ніка-Центр», 2016
© «Видавництво Анетти Антоненко», 2016
Як бачимо, властивості чаю майже такі самі, що й властивості кави. Цитований текст узято з однієї реклами лондонської каварні Ґарвея, що, як і інші каварні того часу, пропонувала не лише каву, а й чай. Навіть сьогодні, попри відмінності смаку, каву й чай розглядають в парі як частини однієї родини, а вибір одного з них — фактично те саме, що й «не вмер Данило, то болячка задавила». Утім, цього не можна сказати про третій із нових екзотичних напоїв, що прийшов до Європи. Шоколад-бо і фармакологічно, і культурно стоїть осібно від кави та чаю.
3. Шоколад, католицтво, ancien régime
Наскільки загальнопоширеним модним напоєм ХVІІ—ХVІІІ століть була кава, настільки ж легко можна визначити її гравітаційний центр. А він розташований там, де суспільства зазнали найбільшого міщансько-капіталістичного проникнення: на північному заході Європи — в Англії, Голландії, Франції. Саме тут постає медична та поетична каварняна література з її гімнами протверезливій і збудливій дії цього нового напою. Саме тут каварня здобуває незнане деінде соціальне та економічне значення, а кава серед напоїв міщанства стає символічним напоєм.
Це ж стосується і шоколаду. На перший погляд він теж є таким собі загальним, не обмеженим жодною окресленою країною модним напоєм. Утім, придивившись до нього уважніше, збагнемо, що й він має свій силовий центр. І розташований він майже діаметрально до кавового. Із географічного погляду ним є південь Європи — Іспанія та Італія; із релігійно-конфесійного — католицький світ. Назвавши каву протестантсько-північним напоєм, мусимо визнати в шоколаді його католицько-південний антипод.
На цьому «заохочувальному листку» — так у ХVІІІ столітті називали візитівки та інші аналогічні форми реклами — показано схрещення крамниці з рестораном. Товари не тільки продають із прилавка, а й подають на столи. (Порівняйте із зображенням прилавка на с. 72)
Тут лише коротко про різницю між какао та шоколадом. Какао — це назва рослини та її плоду. Шоколадом, натомість, називається відомий із ХVІ століття продукт, у якому какао складає основну частку. Назва ця давньомексиканського походження, як, зрештою, і сам продукт. Складники, з яких роблять шоколад, змінюються, залежно від смаку. Зазвичай це какао, цукор, кориця й ваніль. У ХVІІ—ХVІІІ століттях шоколад продавали в твердій формі, розфасований у вигляді плиток і кубів. Споживали його рідким як напій, розчиненим в окропі чи молоці, часто з додаванням вина. Хто в ХVІІ та ХVІІІ століттях каже «шоколад», має на увазі саме такий, гарячий і рідкий, шоколад.
Долю шоколаду як антипода кави наперед визначає вже навіть його хімічний склад. Основний його складник, какао, не містить кофеїну, в ньому є лише незначна кількість теоброміну. А він хоча й порівняльний у дії з кофеїном, усе-таки неспівмірно слабший. Шоколад не чинить якогось помітного збудливого впливу на центральну нервову систему. Це зауважили ще автори-медики ХVІІ століття, що писали про нього.
Навіть якщо шоколад і відрізняється невигідно від кави та чаю браком такої збудливої дії, то компенсує її вищою ситністю. Саме вона є тією перевагою, що робить шоколад таким значущим для католицького світу. Згідно із засадою, що рідина не порушує посту (Liquidum non frangit jejunum), шоколад під час посту заступає їжу. Це його становище перетворює шоколад чи не в напій життєвої необхідності у двох великих католицьких країнах — Іспанії та Італії.
Утім, це лише один аспект його католицького значення. Відкриття шоколаду, торгівля ним і споживання щонайтісніше пов’язані з — як він тоді офіційно називався — Його Всекатолицькою Величністю, королем Іспанії. Після того як іспанці на початку ХVІІ сторіччя завезли шоколад із Мексики на батьківщину, він — як наслідок іспанської торговельної монополії з Новим Світом — на наступні сто років залишається суто іспанською справою. (Крім того, він відомий лише в іспанських володіннях в Італії та Нідерландах.) У цьому сторіччі він набуває специфічно іспанської ідентичності, спершу як клерикальний напій на час посту, а вже незабаром і як світський модний напій. При мадридському дворі він стає навіть чимось на кшталт символу престижного статусу, а відтак і частиною іспанського придворного стилю, який свого часу, у ХVІІ столітті — ще перед Версалем, — задавав тон в Європі.