Там, де козам роги правлять

— Курча печене,— бурчав він сам до себе,— який чесний став...

А проте почував себе добре. Обдумував, що треба зробити в Піші, і не зоглядівся, як шмигнув коло перших будинків містечка. Згадав про лісника, повернув назад. Повз нього промчала обшарпана «Варшава». Перша машина, яку він стрів по дорозі.

Старого лісника Едек не застав, але якась жінка, довідавшись, що він од Гасинця з Сум, охоче поставила в себе велосипед.

Минула вже дванадцята година, коли Залєський дістався до фанерної фабрики. Здивувався, що його без ніяких церемоній з пропуском впустили на територію. Зайшов у відділ кадрів. Ні, роботи для шофера, на жаль, немає. Взагалі зараз немає місць, влітку легше, коли і в лісі, й у полі робота в розпалі, частина робітників звільняється. А зима — це мертвий сезон, кожен іде на фабрику. Хоча хто його знає, може, десь за місяць знайдеться місце і для шофера — вони мають одержати з капітального ремонту старий «додж». Нехай залишить адресу, коли щось буде, то його викличуть.

Ні, адреси Едек не хотів лишати. Краще бути обережним. Дідько його знає, як там ще кінчиться з ольштинською історією. Сказав, що він тільки шукає, де б найняти квартиру. Сам узнаватиме.

На деревообробному комбінаті його взагалі не хотіли прийняти — було вже пізно. Зрештою, його все одно можуть узяти тільки за підсобного робітника — розвантажувати деревину.

Едек звик до чималих сум, і тепер його жахнула сама думка про те, як можна прожити на кількасот злотих. Інша річ ті, що мають свій будиночок, господарство, а тут тільки підробляють.

Гарного настрою як не було. Хлопець запитав ще в кількох місцях, але тепер, узимку, з роботою було нелегко. Його втішали,— хай, мовляв, навідується. Та він знав ціну таких обіцянок — пам’ятав їх, коли свого часу хотів знайти якусь роботу в Ольштині.

Людей у закусочній не було. Брудні, у плямах столи і засмічена підлога не дуже приваблювали. Але Едекові хотілося їсти, і обід йому сподобався, до того ж він випив одну чарку горілки, потім другу. Повеселішав. Коли виходив, у буфеті замовив іще добру чарку. Вже сутеніло. На вулицях стало більше людей. Що ж робити далі? Афіша біля ринку кривими літерами оповіщала про новий фільм. Едек надумав подивитись, які культурні розваги є в цьому похмурому кутку. Містечко не подобалось йому. Аж здригнувся, подумавши про те, щоб оселитися в ньому. Або велике місто, або хата в лісі, найгірше — це щось таке середнє, бр-р...

Здивувався, коли, зайшовши до універмагу, побачив, як багато різного краму в цьому сільському магазині. Довго ходив від одного відділу до іншого, вибираючи подарунки для господарів. Так йому хотілося оддячити їм за гостинність. Виконав і доручення лісничихи. Було вже близько шостої, пора в кіно.

На тротуарі перед магазином, спираючись на велосипеди, стояли дві дівчини і з ними — лісник. Здивований Едек упізнав Павла. Той підкликав його, познайомив з дівчатами. Обидві були вчительки з села на протилежному від Сум березі озера. Поспішали додому, чемно висловивши сподівання, що, коли Едек живе у Гасинця, то вони, певно, зустрінуться ще не раз. Непогані були, особливо старша — невисока й дуже струнка...