Студії з української етнографії та антропології
- Автор: Вовк Федор Кондратьевич
- Год: 1995
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Студії з української етнографії та антропології». Краткое содержание книги:
10. Довжина нижньої кінцевости щодо бюста, чи скелічний покажчик (index skêlique)
Скелічний покажчик, що вичислюється з довжини ніг супроти бюста (цебто височина тулуба + височина голови), як виказали недавні праці Manouvrier, заслуговує дуже великої уваги і, без сумніву, має більше прав на зачислення до особливо важливих антропологічних ознак, ніж, наприклад, обсяг грудей, що не має жадного антропологічного значіння. Даючи довжину нижньої кінцевости, щодо инших складових частин зросту цей покажчик треба вважати за фізіологічний, і, як довів це Manouvrier, він мусить мати дуже важливі практичні пристосовання, не кажучи вже про його етнографічний інтерес. Щодо цієї довжини, то всі українці виявляються досить однакові, притому скелічний покажчик у них своєю височиною майже цілком аналогічний з довжиною ніг щодо зросту; цей факт вказує на те, що взагалі високий зріст українців залежить не стільки від довжини тулуба, скільки од довжини ніг, через те українці й мають бути заведені до числа племен макроскелічних. Найвищим скелічним покажчиком у північній смузі України одзначається населення південно-західньої частини Чернигівщини
(91,8), яке разом із тим одзначається і найбільшою довжиною ніг щодо зросту; а населення північно-західньої Волині, що має найкоротші щодо зросту ноги, відзначається й найменшим скелічним покажчиком (87,0).
У середній смузі вороніжці, ідо мають найкоротші щодо зросту ноги, відзначаються також найменшим скелічним покажчиком (87,0), а в подолян, що мають найдовші щодо зросту ноги, покажчик цей досягає 93,5. У південній смузі найменший скелічний покажчик у найкоротконогіших кубанців (87,7), а найбільший знову-таки у подолян (92,5).
Розглянувши отак головні антропологічні ознаки українського населення і резюмуючи все вищесказане, ми мусимо прийти до таких висновків:
I. Українці є досить одноманітне плем’я, темноволосе, темнооке, вищого за середній чи високого зросту, брахіцефальне, порівнюючи високоголове, вузьколице, з рівним і досить вузьким носом, з порівнюючи короткими верхніми та довшими нижніми кінцевостями. Сукупність цих ознак ми вважаєм можливим визнати українським антропологічним типом.
II. Відхилення від цього етнічного типу, в нечисленній кількості осіб, можна спостерігати головно на скрайках території, заселеної українцями, їх легко пояснити сусідніми етнічними впливами, а це виключає можливість припущень про ріжноманітний склад українського племени в його первісному і найдавнішому вигляді.
III. Посилюючись з північного сходу на південний захід, український тип найбільше виявлений в середній, а особливо в південній смузі України. Щоб мати графічне уявлення його поширення, ми даємо тут мапи зросту, головного покажчика та пігментації населення України. Зіставляючи антропологічні дані про українців з лінгвістичною маною Михальчука, ми бачимо, що площа білоруських впливів майже цілковито покривається площею поширення поліських діялектів, тоді як середня смуга захоплює територію українського діялекту, а південна — слобідська — українські діялекти. А Поділля з Галичиною відносяться до площі поширення червоноруського діялекту.
IV. Порівнюючи антропологічні особливості українців з такими самими особливостями инших слав'янських народів, ми бачимо, що українці, безперечно, найбільшу спорідненість виявляють з південними та західніми (з винятком поляків) слав’янами, і, згідно з поглядами Нашу і Deniker’a, їх слід зачисляти до так зв. адріятичної, або динарської, раси, яку ми воліли б назвати слав'янською.