Сучасна польська повість
- Автор: Филипович Корнель, Махеєк Владислав
- Год: 1977
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Олена Медущенко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Сучасна польська повість». Краткое содержание книги:
У «Змовниках» В. Махеєка постають картини життя в Польщі за часів диктатури Пілсудського: сваволя поліції, убоге животіння містечкової бідноти, діяльність підпільників-комуністів і на тлі всього цього — перше трудне і болюче кохання селянського хлопця до дочки багатого адвоката.
Повість Р. Клися «Какаду» присвячена боротьбі проти гітлерівських окупантів: йдеться про бійця руху Опору, що віз зброю партизанам, про його небезпечні пригоди…
Б. Когут у повісті «Кому дозволено жити» розповідає про боротьбу за соціалістичну Польщу в перші повоєнні роки.
Корнель Філіпович своїм твором «Чоловік — це дитина» розвінчує сучасного міщанина з його споживацькою філософією і утверджує ідеал сильної, цілеспрямованої, морально здорової людини, активного громадянина нової Польщі.
Жінки, тілесна любов — все це для людей слабких, щось не варте уваги. В наших розмовах через край били самовпевненість і зарозумілість. Ото велика радість — близькість із жінкою! Та хіба можна це порівняти з нашими агітаційними бесідами серед селян, наймитів, ремісників! А тих бесід ми провадили багато, де тільки траплялась нагода. Шкварили просто з мосту: «Вам подобається санаційний уряд? Ні? То ви — справжні революціонери. Маркс не помилився. Влада буде у ваших руках».
Оце теми! Революція вічна, за який рік, ну, хай за два вона охопить усю Європу. А кохання скороминуще. Ми це відчували. Нащо зв’язуватися з жінкою, коли любов — це взаємне знищення, що кладе край усім ілюзіям? (Ох, начитались ми Фрейда, Ван де Вельде…) Навіщо одружуватись, коли невдовзі після шлюбу мрії в’януть, мов листя на деревах восени, хоч весною воно й було таке буйне? Все це ми вважали за принизливе, брудне, тваринне. Ми затуляли собі вуха, коли гімназія і все місто аж гули, обурені звісткою, що розпуста загніздилась навіть у чоловічому товаристві діви Марії.
Всіх товаришів ми міряли на свою мірку. Прогулянки з дівчатами нашого наставника й керівника з Комуністичної спілки молоді Павела я вважав за маскування від шпигів. Горді своїм самозреченням, ми захоплювалися тим, як наполегливо декотрі наші старші товариші вербували серед дівчат нових співчуваючих. Оце самопожертва! Отій дівчині, дочці лідера місцевих пепеесівців[12], наш товариш, напевно, розтлумачує, що верховоди ППС прагнуть дійти згоди з санаційною «лівицею», а це буде останнім етапом на шляху зради, яким ідуть соціал-фашисти. Без сумніву, товариш N., забувши про відпочинок після тяжкої праці в шевській майстерні, пояснює блакитноокій білявці причини невдач республіканської армії в Іспанії. Винні в цьому троцькісти, анархісти і Блюм.
Ми вітали побачення наших товаришів, як спосіб масового залучення жінок до революційної роботи. Як спосіб олюднення жінки. Через те я не розумів, чому рудуватий представник окружного комітету на масовці в лісі гнівно картав нас за повільну підготовку до Першого травня: «Як ви працюєте? Що ви робите? Ви пасете задніх, відстаєте від революційного авангарду! Чого ви захрясли?»
А ми зовсім не вважали, що захрясли. У нас свербіли руки, ми не могли дочекатись, коли підемо бити поліцаїв та буржуїв.
І от мов грім з ясного неба: партію розпущено, нас звинувачено в зраді, покарано, невідомо за що. Я не знав, за що, Павел, розумна голова, теж не знав, за що.
Навіть Павел, який щодня зустрічався з окружним керівництвом!
Гострий біль прошив серце. Чому, чому? Може, не треба було дискутувати? Дискусії призводять до розколу.
Виходить, за це нас і покарано. І все-таки ми дискутували похапцем, крадькома, але з запалом.
Що повинен робити той, хто мав певну мету в житті і раптом її втратив?
Спочатку я розгубився. Я чекав доручень, які б мене знову змусили діяти. Саме змусили. Адже для людини молодої, що не має революційного досвіду, провідна нитка — це доручення й директиви. З нашої гімназичної четвірки лише отой у береті (він завжди приплутував бога, коли просторікував про нашу діяльність та історичні події) капітулював, щоб якось жити. З тих самих міркувань — щоб жити — ми рішуче відкинули капітуляцію.
Павел мусив переховуватись, бо йому загрожувала Береза[13]. Він виїхав до Варшави разом зі своєю тендітною Мірою з симпатичним ластовинням на обличчі.
Куди ж подіти кипучу енергію, куди подіти молодість, що якимсь незбагненним чином поступилася своїми правами на користь повної тривог і небезпек революційної боротьби?
Що робити? На світі, мабуть, немає нічого важчого, як долати порожнечу, надто ж тому, хто звик виконувати завдання партії, а для жовторотого бунтаря вони були квінтесенцією ідеалів. Вибухом величезної сили мене жбурнуло в порожнечу. Цілком порушилося співвідношення між жадобою діяти й реальними можливостями для цього.
І як діяти? А ще ж треба пам’ятати про підступи провокаторів. А втім, самостійно працювати я ще не вмів. Я міг лише примусити себе не згадувати і, спалахуючи гнівом, повставати проти всього, що чуже ідеалам. Як уже казав, я почував себе страшенно самотнім. Але тепер мене мучить підозра, чи не загострювала цього почуття розбуяла юнацька кров? І ось лист… «Вистояти. Я вважаю, що сталася помилка. Тепер треба ще більше вимагати від «себе, щоб завтра не соромно було дивитись у вічі товаришам».
Що ж, як вистояти, то й вистояти. Притлумити біль, навчитись нормально жити. Але цілеспрямовано. Ця цілеспрямованість повинна стати захисним панцером.
12
Пепеесівці — члени Польської соціалістичної партії (ППС).
13
Береза Картузька — концентраційний табір для політичних в’язнів у буржуазній Польщі.