Таємниця «Вогняного Ока»

— Привіт, ма, — сказав Боб. — Мені Юпітер не дзвонив?

— Почекай, почекай, — мама приклала пальця до лоба, ніби в глибокій задумі. — Щось він просив тобі передати, здається, «а чотири прибігли і з одною втекли».

Боб здригнувся. Серед їхніх умовних посилань, розроблених Юпітером, такого не було. Тут він помітив, що мама посміхається, і зрозумів, що вона над ним пожартувала.

— Гаразд, ма, — протягнув він, — що сказав Юпітер?

— Ну, якщо я дуже постараюся пригадати, — відповіла мама. — По-моєму, він просив передати наступне: «Не всім йти кіно дивитися — комусь треба і в крамниці сидіти». Боб, ну, чесне слово, невже ви не можете спілкуватися на людській мові? Хоча так, мабуть, цікавіше. Не буду випитувати, що все це означає, але здається мені, що ви знову затіяли якесь, як його, розслідування.

— Так, мамо, — відгукнувся Боб, в задумі сідаючи за стіл. «Йти кіно дивитися» означало, що він повинен з'явитися до Юпітера, але не дуже терміново — для термінового виклику застосовувалася інша команда, а «сидіти в крамниці» означало, що Юпітер хоче, щоб Боб залишався в штабі і відповідав на телефонні дзвінки, тому що сам Юпітер кудись повинен відлучитися. Куди ж, міркував Боб, зібрався Юпітер сьогодні вранці?

— Більше ти мені нічого не скажеш? — Запитала мама, ставлячи перед ним тарілку яєчні з беконом і підсмажений хліб. — Тільки «так, мамо»?

— Ой, вибач, — прокинувшись від своїх роздумів, сказав Боб. — Так, правильно, ми займаємося розслідуванням. Ми розшукуємо бюст римського імператора, якого звали Октавіаном. Цей бюст помилково продали, а належить він англійської хлопчикові Гусу, і ми намагаємося допомогти йому повернути цей бюст.

— От і добре, — сказала мама, — а тепер берися за яєчню. Бюст нікуди не втече. Статуї, чи знаєш, бігати не вміють — де їх поставиш, там вони і стоять.

Боб не міг сказати їй, що вся справа полягала саме в тому, що ці бюсти постійно від них вислизали. Проте він взявся за їжу, а поснідавши, сів на велосипед і поїхав до Юпітера. Там він знайшов Матильду Джонс, що сиділа у конторі, а Ганса і Конрада — працюючими у дворі.

— Доброго ранку. Боб, — вітала його Матильда Джонс. — Юпітер і Піт поїхали кудись з цим англійцем близько години тому. Юпітер залишив тобі записку там, де стоїть все ваше обладнання.

Боб поспішив в майстерню. Там він знайшов записку, яка лежала на друкарському верстаті. «Боб, приймай інформацію. Ми вирушили на розвідку. Перший Сищик Юпітер Джонс».

«Приймати інформацію» — означало сидіти біля телефону і чекати дзвінків від «привидів». Що ж Юпітер з хлопчиками зібрався розвідувати? Боб думав над цим і не знаходив відповіді, пробираючись до штабу з Тунелю II.

Піднімаючи люк, він почув, що в штабі дзвонить телефон. На його годиннику було без п'яти хвилин десять. Якийсь «привид» занадто поспішав доповісти результати спостережень. Боб швидко подолав останні кроки, що відокремлювали його від телефону.

— «Три Агенти», біля телефону Боб Андрюс, — видихнув Боб в трубку.

— Здрастуйте, — відгукнувся в трубці якийсь хлопчик, — мене звуть Том Фаррел, і в мене для вас повідомлення. Моя старша сестра купила на складі Джонса маленьку скульптуру і поставила її у своєму саду.