Таємниця «Вогняного Ока»

— Бідолашний Гуго! Як він зажурився, коли дізнався, що це — підробка. Як швидко звів з ним рахунки той, з трьома крапками на лобі.

Від тону, яким це було сказано, та наступного злісного хихотіння у Піта спиною забігали мурашки. Він згадав закривавлене блискуче вістря.

— Та до дідька того Гуго, — мовив Грубий. — Ти запитуєш, навіщо та підробка в голові Августа? На те, аби нас збити з пантелику. Я думаю, що рубін захований в цьому будинку.

— Якщо він і тут, джентльмени, то вам доведеться весь будинок розібрати по камінчику, аби його знайти, — сказав Джексон. — Присягаюся, що не маю найменшого уявлення, де його шукати. Будьте ласкаві, відпустіть мене додому в Сан-Франциско, до дружини. Я зробив усе, що міг, слово честі.

— Ми подумаємо, — відповів Грубий, — можливо, і відпустимо. Хто б нам пригодився, то це товстун зі складу старих речей. Я розпитав про нього сусідів, і вони сказали, що у цього хлопчиська голова працює, мов комп'ютер, хоча з виду він тупий. Можу побитися об заклад, він знає набагато більше, ніж говорить.

— А як нам його дістати? — запитав Басовитий. — Хоча над цим варто помізкувати. Гаразд, ходімо нагору, подумаємо, що нам робити далі.

— А як же потаємні сходи й кімната перед ними? — запитав Грубий. — Треба ще там подивитися. Адже вони не випадково збудовані.

— Ні, це надто просто, — заперечив Басовитий. — Джексон же казав, що це був усього-на-всього запасний хід до льоху, аби в льох можна було спуститися просто з бібліотеки. Джексоне, так?

— Саме так, — підтвердив Джексон. — Двадцять років тому містер Август розставляв у бібліотеці книжкові шафи і заради розваги зробив так, що за однією з них відчинялися двері до сходів. Цими «сходами він вечорами. спускався до льоху. Він часто казав, що хлопчаком в Англії він мріяв жити у великому будинку з потайними сходами.

— От бачиш, — мовив Басовитий, — ходімо нагору — мені якось не по собі стає в цьому підвалі.

Світло за дверима згасло. Невдовзі хлопці почули кроки, які відлунювали на дерев'яних сходах. Потім ляснули двері, і діти знову зосталися в льосі самі.

— Ох! — видихнув Піт. — А я вже подумав, що нам капець. Круті вони хлопці.

— Атож! — підхопив Гус. — Ви чули, він так гидотно захихотів, коли згадав, як Мічений звів рахунки з його приятелем.

— Юпе, як ти гадаєш, хто вони? — запитав Піт. — Гей, Юпе, ти що, задрімав?

Юп здригнувся, він вийшов з глибокої задумки.

— Я намагався вирахувати, що до чого, — сказав він. — Певно, ці двоє дізналися від Джексона про «Вогняне Око» і тепер змушують Джексона допомагати їм, щоб відшукати камінь швидше, ніж Мічений.

Піт кивнув.

— Гаразд, але як нам звідси вибратися? Ми ж замкнені!

— Думаю, треба дочекатися, доки вони залишать будинок. А тим часом відшукаємо двері до підвалу, щоб за першої нагоди гайнути звідси.

Юпітер, як завжди, ступив перший. Вони перейшли просторим підвалом, стеля якого з іншого боку була підлогою першого поверху. Вікон у підвалі не було. В кутку стояла олійна піч та бак для олії. Оце все, що було в підвалі. Дерев'яні сходи вели нагору. Хлопці навшпиньки піднялися ними, і Юпітер обережно повернув ручку дверей. Ручка повернулась, але двері лишалися замкнені. Юп спробував ще раз і відпустив ручку.