Таємниця «Вогняного Ока»
- Автор: Артур Роберт
- Серия: Альфред Хічкок і «Три Агенти» #7
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Таємниця «Вогняного Ока»». Краткое содержание книги:
Привіт! Охоче познайомлю вас, друзі, з трійцею моїх юних приятелів — Юпітером Джонсом, Бобом Ендрюсом та Пітом Креншоу, які називають себе «Три Агенти». Їхній девіз — «Розплутаємо будь-яку справу!»
Юпітер Джонс славиться надзвичайною спостережливістю та кмітливістю. Піт Креншоу — найдужчий у цій трійці. Боб Ендрюс має нахил до наукових досліджень, вони йому вдаються. Разом вони — чудовий гурт.
Мешкають приятелі в містечку Рокі-Біч, в Каліфорнії, неподалік славетного Голлівуду. Свій штаб вони влаштували у складі різного брухту, який належить тітоньці та дядькові Юпітера — Матильді й Титусу Джонсам.
От ми й познайомились. А тепер — пригода починається!
— Ага! — мовив він по тривалій мовчанці.
— Що ти хочеш сказати цим «ага»? — поцікавився Піт.
— Я особисто нічого, вартого «ага», тут не бачу.
— Тобі варто потренувати спостережливість та кмітливість, коли хочеш стати добрим детективом, — сказав Юпітер. — Ану, поглянь пильніше на секцію книжкових полиць, яка переді мною.
Піт довго дивився на полиці.
— Нічого, крім пилу, я не бачу, — сказав він нарешті.
— Подивись на край, — підказав Юпітер. — Бачиш, ця секція виступає зі стіни на сантиметр більше, ніж сусідні з нею полиці. Думаю, це важливо.
Він підступив ближче і потяг шафу до себе. Вона повільно розвернулась, і за нею хлопці побачили вузькі двері.
— Потаємна кімната за шафою! — вигукнув Юп. — І шафа так легко відсунулась.
— Еге ж! — пожвавився Піт. — Дещо ми все ж знайшли!
— Треба було прихопити ліхтарики, — спохопився Юпітер. — І як я про це забув? Піте, збігай на подвір'я і відкрути фару від свого велосипеда.
Піт невдовзі повернувся і подав Юпітерові фару.
— Мабуть, ти захочеш зайти перший, — мовив він при цьому.
— Не бійся, там, нічого страшного не може бути, — сказав Юпітер, — адже будинок давно стоїть порожній.
Піт так не вважав. Під час минулих розслідувань вони кілька разів опинялись у потайних кімнатах, і в одній з них вони знайшли кістяк людини. Та Юпітер засвітив яскравого ліхтарика й відважно зайшов до кімнати за книжковою шафою. Піт і Гус рушили вслід. Через два кроки вони зупинилися.
Кістяка в кімнаті не було, і взагалі вона була геть порожня. До стіни кріпились книжкові полиці, з чого випливало, що раніше тут тримали книги, але тепер і ці полиці були порожні.
— Нічого немає, — розчаровано сказав Піт.
— Невже таки нічого? — перепитав Юпітер, від чого Піт відчайдушно закрутив головою навсебіч.
— Річ у тім, що ти не те шукаєш, — пояснив Юпітер.
— Ти не можеш не бачити цього предмета, але він такий звичайний, що тобі й на думку не спадає, як дивно бачити його в такому місці.
Піт ще раз озирнувся довкола і… знову нічого не помітив.
— Я здаюся, скажи мені, будь ласка, — попросив він, — що ж тут є таке дивне?
— Юпітер має на увазі ці двері, — пояснив Гус. Тепер і Піт їх помітив. На стіні проступали обриси дверей і стриміла дерев'яна ручка. Вона не була замаскована, просто Піт не звернув уваги на цю ручку, адже в кожній кімнаті є двері, а що двері в такій кімнаті це щось дивне, він не здогадався.
А Юпітер уже повертав цю ручку. Вузькі двері легко розчахнулися, і при світлі ліхтарика вони побачили дерев'яні сходи, які вели донизу.
— Мабуть, ці сходи спускаються у підвал, — сказав Юпітер, — треба зійти і глянути, що там.
— Тільки відчини двері навстіж, — попросив Піт, — я не хотів би, щоб вони замкнулись за моєю спиною.
Юпітер почав спускатися, Піт і Гус — за ним. Сходи були такі вузькі, що вони зачіпали плечима облицьовані деревом стіни. Внизу Юпітер зупинився. Ще одні двері перегороджували їм дорогу. Вони теж легко відчинились, і хлопці проникли до малої комірчини з кам'яними стінами. Тут було прохолодно та вогко.
— Це льох, — сказав Юпітер, обмацавши стіни променем ліхтарика.
У комірчині були прилаштовані під нахилом якісь дивні полиці. Їхнього призначення ні Юпітер, ні Піт не знали, але Гус здогадався.
— Це льох для вина, — сказав він, — на таких полицях зберігаються пляшки з вином. Бачите, на одній полиці лежить розбита пляшка. Тут у дідуся Гораціо був льох для вина.
Несподівано Юпітер щось почув. Він вимкнув ліхтаря, і хлопці опинилися у суцільній темряві.
— Що трапилось, Юпе? — Піт перейшов на шепіт.
— Чш-ш-ш, сюди хтось іде. Поглянь!
За дверима, які відокремлювали льох від решти підвалу, зблиснуло світло — і почулися тихі голоси.
— Біжімо звідси, — шепнув Піт і смикнув на себе ручку дверей, через які вони щойно зайшли.
На жаль, він зробив це надто різко, і ручка зламалась у нього в руці. Голоси та світло наближалися, а Піт затис у долоні зламану ручку. Відчинити двері тепер вони не могли.
Хлопці опинились у пастці.
«МИ ЗНАЄМО, ЩО ВИ ТАМ!»
Голоси наближалися. Кроки зупинились перед дверима винного льоху. З-під дверей у темряву вихопився промінь світла.