Таємниця «Вогняного Ока»

Юпітер не збирався коритися цій команді. Він нагнувся й намацав ручку, яка впала по цей бік дверей.

Обернувся спиною до бандитів і замкнув двері. А зверху до нього вже поспішали двоє.

— Чарлі, хапай його, — кричав Басовитий, — це Товстун! Тепер ми з ним погомонимо.

Не встиг Юпітер образитись на Товстуна, як дужі руки обхопили його й потягли за сорочку сходами вгору.

Піт і Гус в льосі чули тільки галас і шум боротьби на сходах. Вони у відчаї перезирнулись.

— Першого схопили, — похмуро мовив Піт.

— Але він уміє битися, — відгукнувся Гус, бо почув, що один з нападників закричав від болю.

І саме в цей момент шум боротьби затих. З-за дверей, які їх розділили, вони почули глухий голос Юпітера: «Добре, джентльмени, я піду сам. На вашому боці кількісна перевага, тож подальший опір може тільки віддалити неминучий фінал».

— Що-що? — не втямив Грубий.

— Він каже, що, здається, зрозумів, що програв, — розтлумачив Басовитий. — Добре, Товстунчику, піднімайся. Один хибний крок, і кісток не позбираєш.

— А як бути з тими двома? — запитав Грубий.

— Та нехай сидять собі замкнені, нам для розмови потрібен саме цей.

Піт і Гус почули, як двері замкнули ще й на засув. Після чого, як вони здогадались, усі піднялися нагору.

— Він здався, — зітхнув Гус.

— Бо зрозумів — двоє здорованів це забагато, — спробував заступитись за Юпітера Піт.

— А як наслідок — він у полоні нагорі, а ми ув'язнені внизу, — сказав Гус, — обоє дверей замкнені і вийти ми не зможемо.

— Юп придумає, як нам допомогти, — запевнив його Піт.

Втім, поки що Юпітер не міг допомогти й самому собі.

Басовитий заламав йому руки за спиною і привів на кухню, де стояло єдине на весь будинок крісло. Було воно таке давнє й розхитане, що навіть лахмітник не захотів його придбати.

Басовитий виявився низеньким і товстим, а Грубий — високим та широкоплечим. Обидва носили окуляри в масивній оправі та фальшиві чорні вуса, такі, як у Чорновусого. Судячи з усього, вони всі належали до однієї зграї.

Басовитий потягнув Юпітера до крісла й штовхнув, аби той сів.

— За будинком є мотузка, на якій сушили білизну, — мовив до поплічника, — то принеси її сюди.

Через кухонні двері той вийшов на подвір'я. Басовитий зі знанням справи обшукав Юпітера і знайшов його улюбленого ножика.

— Який гарний ножик, — сказав він, — якраз знадобиться, щоб відрізати вухо — одне чи двоє… якщо буде потрібно.

Юпітер мовчав. Басовитий, очевидно, не був звичайним бандитом, відчувалось, що має якусь освіту. Грубий нагадував кишенькового злодія, але верховодив у них Басовитий.

До кухні зайшов низенький дуже схвильований літній чоловік, сивий і в окулярах з позолоченою оправою. Це міг бути тільки Джексон.