Розбійник Пинтя у Заклятому місті
- Автор: Гаврош Олександр
- Язык: украинский
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Розбійник Пинтя у Заклятому місті». Краткое содержание книги:
Як і після першої ночі, у склепі стояла гробова тиша. Принцеса непорушно лежала у скляній домовині, склавши на грудях чорні руки. Однак пса ніде не було. Переглянувши всі закутки, друзі вже вирішили, що сталося щось незбагненне, якийсь третій варіант, про який ніхто не знає, коли це король ткнув пальцем із перетнем у присадкувату постать бороданя з нестриженим розкуйовдженим волоссям, що застиг біля стіни неподалік від кам’яної ляди. Він тримав підняті догори могутні руки, начебто хотів ними когось обійняти. Він був майже голий.
— У нас таких нечупар раніше не було, — хитав головою король.
Статуя невідомого справді вражала тим, що його широке бородате лице мало скидалося на лицарське. Настільки бракувало в ньому шляхетності!
— Це якийсь дикун, а не лицар! — промовив правитель. — Треба його чимось прикрити. Як-не-як, ми в склепі собору.
— Це не дикун, ваше Величносте, — зітхнув Пинтя. — Це наш вірний побратим Кудлош. Нарешті ми побачили тебе, друзяко, у людській подобі. Що ж, навіть заради цього тобі варто було здолати таку важку дорогу до Заклятого міста.
Пинтя оповів королю історію горопашного пса. Урбан III з Іношем тільки скрушно хитали головами, дивуючись підступності Кудлошевої дружини.
— Хоч він і мало схожий на лицаря, але, зважаючи на його стражденне життя й геройську смерть, ми наказуємо помістити пам’ятник цього бідолахи до Галереї героїв, — провістив монарх і сам почав обв’язувати його мотузкою, аби витягти зі склепу.
Та найбільше наші друзі переймалися не вшануванням закам’янілих побратимів, а тим, як дати собі раду наступної ночі. На щастя, у королівському парку вони таки знайшли осину, і за півгодини Пинтя витесав з неї барткою доладний кілок. Лишалося тільки перевірити його в ділі.
А що, як Фаралампас помилявся і принцеса взагалі тут ні до чого? Пинтя посилено міркував, як викрутитися з халепи, і додумався, що лізти в підземелля слід конче удвох. Йти по одному вже не було сенсу. Прунслик сам і так нічого не вдіє, а розбійник або переможе, або перетвориться на кам’яний стовп, який залишиться у Галереї героїв на віки вічні.
До вечора отаман товаришеві нічого не казав, аби той завчасу не накивав п’ятами. А коли стемніло і всі пішли проводжати розбійника до склепу, він виголосив, що хоче дати Прунсликові таємні розпорядження на випадок своєї передчасної, але героїчної загибелі. Мисливцеві так захотілося довідатись про секретні забаганки отамана, що він навіть погодився спуститися в підземелля, хоч і не надовго.
На жаль, Прунслик жорстоко помилився у власних очікуваннях. Бо Пинтя, щойно вони торкнулися ногою долівки склепу, одразу скрутив свого товариша у баранячий ріг, зв’язавши йому руки і заткавши кляпом рота. Той тільки мугикав, божевільно крутячи великими від жаху очима.
Пинтя крикнув нагору, що Прунслик повернеться пізніше, і король з першим міністром заквапився до Ратуші на вечерю. Мисливець залився сльозами, але тверде розбійницьке серце не розчулилося. Пинтя, либонь, уже мав план, бо діяв упевнено і рішуче.
Зв’язаного Прунслика він обклав статуями, аби підступ до лежачого бідолахи був якомога важчим. Сам же сховався значно далі, майже в самому куті, наскладавши перед собою скульптури безутішних добродіїв. Але барикаду він влаштував таким чином, аби в будь-яку мить міг вільно її покинути. Тоді закурив люльку і став чекати.
Важко сказати, про що думав Прунслик, бо він лише час від часу благально мукав. Пинтя ж міркував про дивні останні дні, коли його життя несподівано змінилося. Десь глибоко в пам’ять канули його опришківські будні, славні чорні хлопці, герці з воріженьками, подвиги і звитяги.
«А почалося все із Зеленого зайця! — пригадав парубійко. — Де ж той куций тепер?». Тут він згадав про пір’ячко повітрулі. Вийняв його з хустки і замріяно понюхав. «Так, розберуся з Геремією і майну до Церцерушки», — стис він у руці добре заточений осиновий кілок, що пахнув свіжою деревиною. «Побратимів шкода, — прийшли йому на гадку Мандрівний вояк та Кудлош. — Хоч і знайшли який-не-який спокій, а все-таки заслуговували на ліпший жереб».
Але тут його почало хилити на сон. Чи то недоспана вчорашня нічка давалася взнаки, чи то відблиски смолоскипів, на яких зупиняв свій погляд отаман, заколисували безкінечною грою тіней, але Пинтя закуняв.
Отямився він від незрозумілого дивного звуку: начебто хтось підвивав стуленим писком. Далі щось грюкнуло на підлогу.
— Чого ж ти заховався, дурненький? — почув розбійник ясний голосочок, і виття повторилося. За хвилю на підлогу гепнулася друга постать. Хтось розбирав завали, в яких був захований Прунслик.
— Я відчуваю, як тріпоче твоє гаряче серце, лицарю! — знову почувся скрадливий дівочий голос.
Тепер виття стало особливо тужливим. Складалося враження, що когось ріжуть без ножа.
— Жереб кинуто! Упирка знайшла свою жертву, — випхав із тайстри свій вчений ніс Фаралампас. — Як я й казав!
— Сам бачу! — взявся за кілок Пинтя і нишком покинув свою барикаду.
На щастя, принцеса, яка чудово виднілася у білій сукні, була зайнята розгрібанням з-під кам’яних статуй мукаючого про порятунок Прунслика. Видно, вона увійшла в азарт, бо в неї з нетерплячки аж трусилися руки. А може, давався взнаки голод. Каменюки розліталися навсібіч, а непомічений розбійник тим часом підкрався до принцеси майже впритул.
Нарешті небіжчиця стягнула з Прунслика останнього закам’янілого героя і провела зів’ялою долонею по обличчю зв’язаного. Бідолашний звивався по підлозі, як черв’як, силкуючись звільнитися від пут.
— Я ж тебе тільки поцілую, дурненький! — мовила Геремія і вийняла з його рота кляп.
— Пинтю! Падлюко! Де ти?! — проревів мисливець, тремтячи, як мокрий пудель.
— Хто? — здивувалася принцеса і втямила, що в склепі є ще хтось. Вона рвучко озирнулася і, якби мала розплющені очі, то зустрілася б поглядом з отаманом, що стояв якраз навпроти неї.
— Ви порушили мою умову, безталанники! — крикнула голосно вона і підняла руки, аби рушити навпомацки вперед. Десь поруч відчувала живу кров.
— Хай пробачить мені король, що підіймаю руку на даму. Згинь, западися, щезни, розвійся! — промовив Пинтя і увігнав осиновий кілок праворуч — туди, де мало бути серце дворушниці (зліва було звичайне серце).
— Ох! — зойкнула Геремія і зігнулася від удару.
Пинтя схопився двома руками за кілок і штрикнув з усієї сили, притиснувши принцесу до стіни. Коли він витяг осину, Геремія сповзла на підлогу, ще кілька разів хапонула ротом повітря і втихла. З рани на грудях почала литися чорна кров. Що більше її виливалося, то світлішав лик принцеси. Причому кров не заливала тесані плити, якими був вимощений склеп, а випаровувалася, википала з різким шипінням просто на місці. Начебто гнівалася, що її позбавили такого прекрасного тіла.
І в ту ж мить із доньки короля почала сходити чорнота. Спочатку посвітлішали долоні, далі — обличчя, шия. Що більше злої сукровиці витікало, то білішою ставала дівчина. Коли остання крапля чорної крові випарувалася із плити, Геремія була вже колишньою білявкою, від одного погляду якої втрачали голови чоловіки. Однак очі її все одно були заплющені.
— Через терни до зірок! — бурмотів, випхавши носа з тайстрини, вчений щурисько. — Ми перемогли чаклунство! Шкода, що я не можу це докладно роздивитися! Запізнюється та слава, яка приходить по смерті!
Пинтя взяв прекрасну принцесу на руки й поніс її до скляної труни. Дзиґарі на міській вежі вибили третю годину ранку.
Розділ 17. З РІЛЛІ — В КОРОЛІ
— Перший міністре! Одягатися! — загукав король, шукаючи капці.
За мить розпатлана мармиза королівського радника виткнулася з дверей. Він спав з другого боку опочивальні його Величності, аби бути завжди під рукою.
— Накажете снідати? — промовив Інош, роздираючи рота в позіханні.
— Ні, ми негайно йдемо до склепу! Я палаю з нетерплячки! Як ви думаєте, розбійник переміг чаклунство? — запитав король, одягаючи шовковий халат. — Га?
Радник тільки знизав плечима. Такі дрібниці його не обходили. Все одно зранку він мав клопотатися королівським харчуванням, державними справами і найяснішим відпочинком. Один день змінював інший, але розпорядок життя монарха залишався сталим.