Корабель шаленців. Нариси з культури несамовитості, глупоти і безрозсудства

Загалом ця тема вже досліджувалася раніше, зокрема, згаданий Ломброзо опублікував роботу «Про мистецтво божевільних», а в Франції Макс Симон надрукував «Твори й малюнки психічно хворих» тощо. Подібна лектура дозволяла хоча б приблизно описати поведінку людини в процесі функціонування душі на різних регістрах. Її годі назвати всуціль патологічною, та в ній звикли вбачати щось аномальне, так само як і в художній творчості. Цей тип поведінки полягає у відмові від строгого мислення, котрий нам нав’язує репресивна цивілізація. Натомість пропонує візію, що властива дітям і творчим особистостям.

Проте існує безліч прикладів схвалення необмеженості творчого пориву. Наприклад, авангардисти, як-от: Макс Ернст, Пауль Клеє, Васілій Кандінскій, Андре Бреттон, — захоплювалися творчістю «дикунів» і «медіумів». Натомість Зиґмунд Фройд як дослідник неврозів різного штибу виявив невеликий інтерес до цього питання, висловивши лише кілька застережень з приводу теорії сюрреалістів під час візиту до нього Сальвадора Далі. Той, до речі, щоби справляти враження ексцентрика, сам охоче називався шаленцем.

Поет-футурист Вєлімір Хлєбніков кілька місяців лежав у божевільні, де його творчість назвали патологічною. Варте особливої уваги в його експериментальній поезії, як і в решти «будетлян» (або «будуччан», як величали себе українські футуристи), заумництво (російська «заумь», тобто зарозумна, заумна мова) — поняття, запроваджене на початку 1920-х років. Хлєбніков намагався закласти нову поетичну мову. Ба більше, в його поезії виняткове місце посідає так звана «зоряна мова» (викорінення приголосних) як спроба створення всезагальної мови, і витоки її він шукає в язичництві з його численними примовляннями. Терапія зауму виконувала роль своєрідного замовляння розуму[44].