Корабель шаленців. Нариси з культури несамовитості, глупоти і безрозсудства

Змальовуючи мандри Ґуллівера країною ліліпутів, Свіфт показує типову ворожість до всього незрозумілого. Те, що годі пояснити, оголошується незвичним, а отже — нерозумним. Таким для ліліпутів є Ґуллівер, адже що ще може бути більш небезпечним, аніж анормальний безумець. Для них він невідоме явище. Тому його належить ізолювати, скути ременями, а іноді просто знищити. І все належить зробити швидко й ефективно, наскільки це можливо.

У своєму ранньому творі «Казка діжки» Свіфт жартував, що найбільші у світі діяння, як-от: заснування держави, розвиток філософських систем, створення нових релігій тощо, — здійснюються людьми зі схибленим поняттям здорового глузду. Всі вони керувалися приписами непросвітленого розуму. Такими були, на його думку, Епікур, Діоген, Аполлоній, Лукрецій, Парацельс, Декарт[37]. Недоброзичливці постійно помічали у Свіфта різні ознаки душевної хвороби, що справді затьмарила, як відомо, останні роки його життя. Цікаво, що Сьорен К’єркеґор у своїх «Афоризмах естетика» насмішкувато зауважив: «Замолоду Свіфт заснував божевільню, а на схилі літ до неї перебрався».

Трохи згодом у британській літературі розповсюдилася доволі специфічна форма стислого гумористичного вірша, побудованого на обіграванні безглуздості, — лімерик. Походження цього слова достеменно невідомо. Ймовірно, воно запозичене з назви пісні ірландських солдатів XVIII століття. Цим літературним зразкам властиві визначальні прикмети того, що зазвичай називають англійським гумором: розлогий контекст, парадоксальність, гра зі словами, обертання смислів і таке інше. У збірці англійських народних поезій, лічилок і співаночок для дітей «Мелодії матусі Гуски» (англ. Mother Goose’s Melodies, 1765) наведено перші лімерики. Цей «дитячий чинник» сприяв появі літератури нонсенсу[38].