Ігри долі
- Автор: Боразан Іванна
- Язык: украинский
- Год: Мультимедийное издательство Стрельбицкого
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Ігри долі». Краткое содержание книги:
— Бач, йому прогулянки захотілося, — говорила вона сама до себе, — ти сиди, переживай, що він цілий день не дає про себе знати та ще й не піднімає трубки, коли я йому телефонную. І навіть не спитав, чи я хочу десь іти. А от візьму і нікуди не піду.
Але трохи подумавши, Аня все ж таки піднялася до себе в кімнату і пречепурилася. Потім пішла на кухню подивитися, чи готова їхня вечеря. Перед прогулянкою треба трохи підкріпитися. «Думаю, Ніколас буде задоволений. Приготовлені його улюблені страви… Легкий на помині», — думала Аня, коли почула голос Ніка.
— Привіт, — привітався він і поцілував свою дружину у щоку.
— Де ти був цілий день? Чому не брав трубку? Я хвилювалася!
— Пробач, кохана, але скоро ти про все дізнаєшся. А тепер пішли, машина нас чекає.
— Як пішли? А як же вечеря?
— Потім. Все потім.
І вони попрямували до виходу з будинку.
Автомобіль доставив їх до вже згадуваного «Райського куточку». Люди приходили сюди з різних причин, але тільки Ніколас Харт відрізнявся своєю неординарністю. Виявляється, тут можна не лише оздоровитися і помилуватися природою, але й смачно повечеряти і гарно провести час.
В одному з кутків парку Анну Харт чекав сюрприз. Там стояв маленький столик, біля нього два крісла, на столику горіла свічка, у вазі стояли троянди, бокали були наповнені шампанським. Анна своїм очам не повірила, вона на таке не сподівалася, вона знала, що сьогодні їхня річниця, та, думаючи, що Ніколас забув, судячи по його поведінці, хотіла зробити йому маленький сюрприз увечері, за смачною вечерею. Але судячи з побаченого, Нік не забув, і Аня була цьому дуже рада.
Вони сіли за столик, і Ніколас підняв бокал із шампанським і виголосив тост:
— За нас. За те, що рік тому я зробив найкращу пропозицію у своєму житті і за те, що ти на неї погодилася. Я вдячний долі за такий шанс, шанс бути з найкращою жінкою на світі, шанс бути коханим і кохати. За тебе!
— А я хочу випити, за чудового чоловіка, який з’явився у моєму житті і який став моїм чоловіком. А ще я вдячна Богу за те, що я зможу йому подарувати дитину.
Тепер для Ніка було сюрпризом таке почути.
— Ти хочеш сказати, що ти чекаєш на нашу дитину? Ніколас аж сяяв від щастя. Про таке маленьке чудо він мріяв з того моменту, коли у нього з’явилася красуня-дружина. І от його мрія збулася. У нього буде дитинка. Ніколас Харт ніяк не міг прийти до себе після такого. Він навіть не чув, що йому говорила Аня.
— І ти мені нічого не казала? Чому?
— Повір, я сама недавно дізналася. Пам’ятаєш, як мені було трохи погано тоді, коли ти на вечерю запросив своїх друзів. Я думала, що я не те щось з'їла, тому мене нудить. Нудота не проходила кілька наступних днів, тому я пішла до лікаря. А він мені сказав, що це не харчове отруєння, а токсикоз, адже я вагітна. Вибач, що я зразу тобі не сказала, я хотіла зробити тобі сюрприз на річницю.
— Знай, тобі це вдалося. Я такий радий. Анно, я так тебе люблю.
Ніколас похапцем встав з крісла, підбіг до Анни, взяв її на руки і закружляв.
— Нік, люди ж дивляться, що вони про нас подумають.
— А мені плювати, хай знають, який я щасливий! Як я люблю тебе!
І губи Ніколаса і Анни злилися в довгому й гарячому поцілунку.
X
Та як не крути, все погане чи хороше рано чи пізно закінчується. Як всім відомо, життя проходить через білі і чорні смуги, тривалість цих смуг нікому невідома, можливо, у когось це роки, у когось місяці, тижні, дні, а у когось й години. Але ця закономірність діє завжди і на кожного, інакше це було б несправедливо, хтось би жив, не знаючи ні в чому відказу, а хтось не знав би, як до кінця дня дотягти своє нікчемне життя. Таким створив Бог світ, щоби люди ніколи не забували про його існування. Тому що людина, яка має все, живе собі на втіху, забуваючи про все на світі, живучи лише заради задоволення, а людині, якій нічого втрачати, людині, чиє життя втратило сенс, може це життя втратити через необдуманий вчинок, думаючи, що так буде краще. Та насправді краще не стає, ти продовжуєшся мучитися, відкуповуючи перед Богом свою вину. Він ніколи не посилає того, з чим би ця людина не впоралася, ніколи не залишить цю людину напризволяще, завжди допоможе, хоч і інколи, через повсякденні турботи, ми забуваємо Його про це просити, Він за нас пам’ятає, за нас піклується, хоча ми частіше всього цього не варті. Але людині не властиво довго пам’ятати добро, через деякий час вона про нього забуває, забуває про Бога. Тому знову до «чорної» смуги життя відчиняються двері.