Вогнедан, Повелитель… [uk]

— Слуга при наближенні особи імператорської крові має впасти обличчям в землю, — відповів Літон тим бундючним голосом, який з’являвся у нього тоді, коли він говорив про звичаї своєї вітчизни, — а на вельможних жінок не мусить навіть піднімати очей.

— Наш конюх добре виконує свою роботу, — сказав Вогнедан таким тоном, яким зазвичай розмовляють з хворим у гарячці, - лежачи ницьма, він не зможе доглядати коней. Щодо панни Владимири, то приязне ставлення до челяді є нашим звичаєм, і моя вельможна родичка поводиться цілком гідно свого походження…

Владимира вже знову сиділа в сідлі, а конюх давав їй якісь останні напучення і радив звернутися якщо не до коваля, котрий працював при палацових конюшнях, то до брата названого коваля, котрий вважався першим майстром на всю Боговладу.

— Пане Літоне, — покликав Вогнедан обуреного моанця, який втупився тепер в юного кругловухого хлопчину, який тримав у поводу його коня і теж не збирався падати на землю ницьма, — ми їдемо… Зараз нам потрібно ще заїхати до Дому Драконів, де нас очікує княжич Ведангу з дружиною і, здається, подругою…

Літон вліз на коня і потрюхикав за Вогнеданом. Коли вони виїхали за палацову браму, то моанець обізвався знову:

— А що таке — подруга?

В моанській мові було кілька означень стосунків між чоловіком та жінкою, і жодне з них не підійшло для означення статусу пані Гордани Дзвінки, визнаної подруги молодого Дракона. Дружина? Ні… Коханка? Дослівний переклад цього слова з моанської означав таку непристойність, що Вогнеданові соромно було означити так порядну чорногорську вдову, котра полюбила вельможу з Боговлади. Наложниця? Знов таки ні…

— Добра приятелька, — знайшовся врешті Вогнедан. Про себе він подумав, що молодий моанець занадто цікавиться жінками. Навіть трохи непризвоїто цікавиться. А втім — що взяти з варвара…

Коли вони виїхали на вулиці міста, Літон захвилювався і почав питати, де їхні охоронці.

— Ви маєте на увазі гриднів? — спитав Вогнедан, — супровід ми беремо з собою лише у далекі поїздки, та й то не завжди. Це також річ парадна — задля маєстату. А нині ми їдемо приватно.

— А раптом, — промовив Літон тривожно, — замах… Або напад…

— Я шляхтич, — всміхнувся Вогнедан, — і маю з собою зброю… До того ж у наших краях зазвичай спокійно.

— Але народ, люди…, - почав було моанець і раптом затнувся. Вогнедан так і не зрозумів, що той хотів сказати.

Воїслав з Вишенькою та Горданою очікували їх біля брами дому Ведангів. Верхами… Вишенька бадьоро сиділа на сумирній кобилці, вбрана — ой лихо — також у штани та тоненьку сорочечку з рукавами-крилами. На Гордані було вбрання чорногорського воїна, схоже на те, яке носила Дана. Хитра горянка швидко втямила, які жінки подобаються її ельфу. Вогнедан подумав, що звання другої дружини Гордана отримає дуже швидко. Якщо уже не отримала — недарма Веданг все частіше зоставляв її у себе, а не приїздив до їхнього гніздечка у Міщанській дільниці.