Після війни. Історія Європи від 1945 року
- Автор: Джадт Тони
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-7866-15-1
- Переводчик: Катерина Зарембо
- Жанр: История
Электронная книга - «Після війни. Історія Європи від 1945 року». Краткое содержание книги:
Тоні Джадт вирішує переписати історію після Другої світової війни з погляду сучасності. У цій книжці автор розкладає по полицях повоєнне минуле як Західної, так і Східної Європи. Опираючись на дослідження шістьома мовами, Джадт розповідає, на чому стояв світ після війни, відлуння якої чутно й сьогодні.
В інших країнах роль уряду була різною, однак усюди суттєвою. У Франції держава зосередилась на тому, що дістало назву «орієнтованого планування» — використання важелів впливу для того, щоб спрямовувати ресурси у вибрані регіони, галузі промисловості й навіть продукти, а також свідома компенсація мальтузіанського браку інвестицій у довоєнні десятиліття. Урядовцям особливо ефективно вдавалося контролювати національні капіталовкладення, зокрема тому, що впродовж перших повоєнних десятиліть валютне законодавство й обмежений рух міжнародного капіталу стримували конкуренцію з-за кордону. Через обмеження в можливостях швидко отримати відсотки за кордоном банкіри та приватні кредитори вкладали гроші у своїх країнах[235].
У Західній Німеччині, де міжвоєнні десятиліття повсюдно згадувались як час загострень та нестабільності (і політичної, і фінансової), боннська влада, на відміну від французьких чи італійських урядовців, була значно менш схильна формувати чи спрямовувати економічні відносини, але вона приділяла набагато більше уваги створенню умов, які б мали запобігати або врегульовувати суспільні конфлікти, зокрема між працедавцями й працівниками. Зокрема, вони стимулювали та підтримували домовленості й «соціальні контракти», які мали зменшити ризик страйків чи інфляції заробітної плати. Як наслідок, приватні виробництва (та банки, з якими вони працювали або які ними володіли) одержували більше стимулів інвестувати в майбутні проєкти, тому що могли розраховувати на стримування зростання зарплат працівників у довготривалій перспективі. В обмін на толерування таких умов працівникам, які належали до профспілок, надавали компенсацію у формі гарантій працевлаштування, низької інфляції та, головне, повного пакета державних послуг і привілеїв, які оплачувалися за рахунок дедалі вищого оподаткування.
У Британії держава втручалася в економіку більш безпосередньо. Ті підприємства, які уряд лейбористів націоналізував у 1945‒1951 роках, такими й залишилися за консервативних урядів, що прийшли після. Але обидві партії відкидали економічне планування або агресивне втручання в трудові й управлінські відносини. Наявне активне втручання набуло форми «управління попитом», що полягало в коригуванні відсоткових ставок й оподаткуванні додаткових доходів так, щоб люди більше витрачали або заощаджували. Це були короткотермінові кроки. Головну стратегічну мету британські уряди всіх мастей у ті роки вбачали в тому, щоб не дозволити відновлення трагічних рівнів безробіття 1930-х років.
Тож по всій Західній Європі уряди, роботодавці та працівники змовилися, щоб створити зачароване коло: високі бюджетні видатки, підвищене оподаткування й обмеження зростання доходів. Як ми пам’ятаємо, ці цілі вже були закладені в широкий консенсус, якого досягли під час та після війни і який передбачав необхідність запровадження планової економіки й «держави добробуту» в тій чи іншій формі. Тож це було наслідком як державної політики, так і суспільного прагнення. Але обставина, що сприяла безпрецедентному успіху цих заходів, перебувала поза межами прямого державного впливу. Поштовхом до європейського економічного дива та, відповідно, соціального й культурного підйому стало швидше і стабільне зростання чисельності населення в Європі.
Демографічні стрибки відбувалися в Європі й раніше; востаннє перед тим — у середині ХІХ століття. Але вони зазвичай не призводили до невпинного збільшення кількості населення: чи то тому, що традиційне сільське господарство не могло прогодувати надто багато ротів, чи то через війни і хвороби; а може, тому, що новий надлишок населення, особливо доросла молодь, емігрував за океан у пошуках кращого життя. А у ХХ столітті через війни та еміграцію рівень зростання населення в Європі був значно нижчий, ніж можна було очікувати з огляду на сплеск народжуваності в попередні десятиліття.
235
Показова різниця з практиками в минулому. На перших етапах французької індустріалізації навіть паризьким інвестиційним банкам бракувало ресурсів, щоб підтримати модернізацію промислової інфраструктури країни, а від уряду вони не отримували ані допомоги, ані підтримки. Занедбаний стан французьких заводів, доріг, залізниць і комунальних споруд у 1945 році був красномовним свідченням цього.