Після війни. Історія Європи від 1945 року
- Автор: Джадт Тони
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-7866-15-1
- Переводчик: Катерина Зарембо
- Жанр: История
Электронная книга - «Після війни. Історія Європи від 1945 року». Краткое содержание книги:
Тоні Джадт вирішує переписати історію після Другої світової війни з погляду сучасності. У цій книжці автор розкладає по полицях повоєнне минуле як Західної, так і Східної Європи. Опираючись на дослідження шістьома мовами, Джадт розповідає, на чому стояв світ після війни, відлуння якої чутно й сьогодні.
Напередодні Другої світової війни наслідки втрати покоління молодих чоловіків у Першій світовій, а також економічної Депресії, громадянських воєн і політичної непевності 1930-х наблизили рівень народжуваності в Європі до рекордно низького рівня. У Великій Британії на тисячу осіб народжувалося тільки 15,3 живих немовлят; у Бельгії — 15,4; в Австрії — 12,8. У Франції, де рівень народжуваності в 1939 році становив 14,6 дітей на тисячу осіб, смертність переважала народжуваність не лише під час Першої світової війни, у 1919 році та знову в 1929 році, але й постійно з 1935 по 1944 рік. Як і в Іспанії в період Громадянської війни, чисельність населення у Франції постійно падала. В інших країнах європейського Середземномор’я та на схід од Відня рівень народжуваності був вищий, часом удвічі, ніж на Заході. Але підвищені показники дитячої смертності та смертності загалом в усіх вікових категоріях означали, що навіть там зростання населення було мізерне.
Саме в такому контексті, а також на тлі додаткової демографічної катастрофи, що сталася внаслідок власне Другої світової війни, слід сприймати післявоєнний бебі-бум. Упродовж 1950‒1970 років населення Сполученого Королівства зросло на 13%, Італії — на 17%. У Західній Німеччині населення в ті роки збільшилося на 28%, у Швеції — на 29%, у Нідерландах — на 35%. У деяких випадках внутрішнє зростання додатково посилювалося за рахунок імміграції (наприклад, колишніх колонізаторів до Нідерландів, східних німців та інших біженців — до Федеративної Республіки). Але у Франції зовнішні фактори були майже не відчутні: у період між першим післявоєнним переписом 1946 року та кінцем 1960-х років населення Франції збільшилося на майже 30%, що було найшвидшим темпом зростання за всю історію.
У 1950‒1960-ті роки в Європі одразу впадала в очі (варто лише глянути на зображення тогочасних вулиць) кількість дітей і молоді. Після сорокарічної перерви Європа знову молодшала. Піковими роками народжуваності в більшості країн стали 1947–1949 роки: у 1949 році у Франції народилося 869 тисяч немовлят, тоді як у 1939-му — лише 612 тисяч. У 1960 році в Нідерландах, Ірландії та Фінляндії 30% населення було не старше за п’ятнадцять років. У 1967 році у Франції кожному третьому не було двадцяти. Після війни не просто народилися мільйони дітей — рекордна їхня кількість вижила.
Завдяки поліпшенню харчування, кращим житловим умовам і медичному забезпеченню рівень дитячої смертності — кількість дітей на тисячу живих новонароджених, які померли у віці до одного року — у ті десятиліття в Європі різко впав. У Бельгії він знизився від 53,4 у 1950 році до 21,1 — у 1970-му, а найбільші зміни припадали на перше десятиліття. В Італії він скоротився від 63,8 до 29,6, у Франції — від 52,0 до 18,2. Літні люди теж жили довше — принаймні в Західній Європі, де рівень смертності за той самий час стабільно зменшувався. У Східній Європі показники дитячої смертності також впали, хоча й, треба визнати, із набагато гірших стартових позицій: у Югославії вони знизилися від 118,6 дітей на тисячу в 1950 році до 55,2 через двадцять років[236]. У самому Радянському Союзі дитяча смертність зменшилася від 81 дитини на тисячу в 1950 році до 25 у 1970-му, хоча між республіками були великі розбіжності. Але темпи народжуваності в комуністичних державах уповільнилися швидше, ніж на Заході, а з середини 1960-х років їх наздогнали і навіть випередили показники смертності, що дедалі погіршувалися (особливо серед чоловіків).
Щодо відновлення репродуктивності в Європі після Другої світової війни існує багато пояснень, але більшість з них зводиться до поєднання оптимізму з безкоштовним молоком. Упродовж тривалого демографічного занепаду 1913–1945 років уряди марно намагалися підвищити народжуваність, компенсуючи хронічний брак чоловіків, житла, робіт і безпеки патріотичними закликами, сімейними «кодексами» й іншою законотворчістю. Тепер — навіть до того, як післявоєнне зростання надавало гарантії працевлаштування та споживчої економіки — поєднання миру, безпеки й частки державного заохочення було достатньо, щоб досягнути того, на що не спромоглася жодна пропаганда народжуваності до 1940 року.
236
Станом на 1950 рік Югославія, Польща, Румунія та Албанія були єдиними європейськими країнами, де більше ніж кожна десята дитина не доживала до однорічного віку. У Західній Європі найгірші показники були в Португалії — там рівень дитячої смертності в 1950 році становив 94,1 дитини на тисячу.