Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Европейская старинная литература » Українська література 17 століття
Українська література 17 століття - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Українська література 17 століття

Электронная книга - «Українська література 17 століття». Краткое содержание книги:

В українській літературі 17 століття було часом формування та розквіту літературного стилю бароко. Його предтечею вважається ще Іван Вишенський, але розквітло бароко у творчості Мелетія Смотрицького, Кирила Транквіліона-Старовецького та з появою київської школи. На формування українського бароко найбільше вплинуло відновлення православної ієрархії у 1620 році, заснування київської школи 1615 року та її реформи, проведені митрополитом Петром (Могилою) (1644) і гетьманом Іваном Мазепою (1694). І нові православні ієрархи, і професори Академії були головними представниками бароко, яке іноді звуть «козацьким», що не зовсім вірно, оскільки козаки мають до нього досить віддалене відношення, як в літературі, так і в інших видах мистецтва. Головними митцями були духовні особи, ченці та ієрархи. Звідси і головна відмінність українського бароко від західноєвропейського — його переважно духовний характер.
1 ... 214 215 216 217 218 219 220 221 222 ... 283
Перейти на страницу:

А о то стидно било у отця прохати,

Не пригожо бо дамі жениха іскати.

Что ж чинить Зігізмунда, іскрей потаєнних Не могучи угасить, внутр єя разженних?

Починаєт умишлять, каким би то видом

Снестися могла в любов з ізрядним купідом,

Кой би желаніям єя бив догожий

І в той єя секретно сокривать могл дрожі.

Сискала способ латвий в отчеському дому,

Врачбу так на боль певну, к здравію свідому.

Так между протчіїми лучша всіх слугами,

Так красна, как і умна і кріпка силами,

По імені ізбравши Звіздарда єдина

І із тим скохалась (о любве кручина!).

Красоту, і приятство, і умнії справи,

Паче за куріозность стався бить друг правий;

А вродою хотяй же он і бив сравненний,

Со другими ж честію не бив соєдиненний,

Кого Зігізмунда так уже сподобала,

Что з очей серця і мислі всегда не спускала. Молодець же разумен, Звіздард, узнав, тоє,

Что серце Зігізмунди єст к нему прямоє,

Стал ходить вслід єя мисльми і очима

І так тую уловив в любов между сіма.

Как же б далі поступить, мислить о том стала,

І чтоб ділом іскусить, кого закохала.

Се ж уже когда любов в них жить стала равна,

Тогда расти вещ к ділу стала в них ісгіравна; Однак она, не хотя звіритись нікому,

Опасаяся ізрадн од слуг своїх в дому,

Сискала таков способ: картку написала,

В трость тайно вложивши, к нему одіслала; Молодець же разумеи тотчас догадався,

Что недармо дар к ньому од нея прислався,

Так хитро умисленний, да єще чрез діву,

На мног час чудяся тому єя ділу,

Взяв тую, розпечатав і прочитав скрито,

І став любить чрез тоє єя иенасито;

Разтопився од сладості і развеселився,

Что о часі і місті, где бить, ізвістився.

І так зішлися в єдино, волю учинили,

І конець желанія любвє улучили;

Покой бо бил далече Зігізмунді в боку,

Для утіхи єй самой діланний з нароку,

При котором і ліох бив уже запалий

І сміттєм нанесенний, только поостали Ніякіїсь там міста секретнії к входу,

Правящії в покою сіньми охолоду,

Кгде і намет Зігізмунді над вся бив любимий І нарочно для потіх собственних держимий.

В том наметі при ліоху желізнії двері

І стальна била засов з желізними пері.

Той ліох з давніх времен бив вже запустілий,

І домашнії о нем весьма позабили;

Но любов бисть раззорна, проходя сквозь всюди, Усмотріла місто то угодно, кгде труди Облегченні бивають, і соєдинила

І тугу сердечную оним там разбила.

Зігізмунда бо, в помощ не прося нікого,

Сама двері одверзла, трудяся в том много, Упустила Звіздарда к своєму покою,

І там утішилися обої меж собою.

Сіє ж часто бивало, а єдиної ночі,

Желанію своєму не імія мочі,

За препятствієм слуг своїх, оних разослала, Умисливши сказать то, что єще не спала.

І пошедши к покою, там сладко уснула

З Звіздардом в прохладі. А як ноч минула, Обоїми об’явши своїма руками,

Звіздарда цілувала всі уди устнами;

І довго побавились єще в той утісі,

Як пташечки іграя в красном яком лісі.

По ігрі же той Звіздард у дом возвратився

І, пришедши, кгде медлів, в дому не звинився. Зігізмунда, замкнувши двері, тож вступила,

Как би од сна себе только обудила;

Взявши шубку на себе, пришла между слуги

І, з ними в річ вдавшися, била, как лук тугий, Не дала ні мала по собі в том знаку,

Сахарним розговором прикрила желч смаку,

І, сміяся з паннами, шутливо сказала:

«Як я довгоє время в покою том спала!»

Оні ж в отвіт єй сказали: «Довольно і много Ізволили спать, госпоже». Она ж їм до того Сказала, что приягним сном бі отягощенна І сладким од чувствія вельми вспокоєнна.

По том єдині в шати драгії вбирали,

Другії же вечеру вкусну готували.

А Звіздард всегда певен било посіщаєт І печально єя серце в тузі утішаєт.

Но противна фортуна щирості той вірной Не могла укротити зависті безмірной,

Кая всім тим потіхам конець дарувала Печальний і обоїх смертію карала.

Обикл-бо Танкред оний, князь Салернітанський,

Часто ходить к покою, в немет тот панянський, Хотя часом утішить дщер, вдову печальну,

І єй одогнать тугу од серця нахальну.

А временем обикл бив ходить до покою,

І там било розговор іміють з собою.

І так часу єдного, в полудній годині,

Ходя он по покою сам только єдиний,

Когда дщер Зігізмунда з паннами іграла В городку і цвітками себе забавляла Майовими, як звичай,— тогда он в покою По многой уснув утісі, утружден собою;

Уснув он у тихості вкупі наєдині,

1 ... 214 215 216 217 218 219 220 221 222 ... 283
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)