Хроніка заводного птаха

Утікаючи з Маньчжурії до Японії, Мускат Акасака і її мати з усього свого майна забрали із собою тільки коштовності, що мали на собі, й знайшли притулок у батьківському домі матері в Йокогамі. Її родина вела торгівлю, головно з Тайванем, і до війни процвітала, але упродовж тривалої війни втратила більшість своїх партнерів. Материн батько, директор торговельної фірми, помер від серцевого удару, його другий син, що був йому головним помічником, загинув під час повітряного нальоту перед самим кінцем війни. Торговельну справу успадкував старший син, який покинув учителювати, та наладити її не зумів, бо в нього душа до неї не лежала. І хоча в родини ще залишилася велика садиба, жити в ній нахлібниками після війни, коли всього бракувало, було не дуже приємно. Мати з дочкою завжди намагалися триматися якомога непомітніше — їли менше за інших, раніше за всіх вставали, з власної волі брали на себе всю домашню роботу. З дитинства Мускат одягалася в недоноски, що — від рукавичок і панчіх до білизни — перепадали їй від двоюрідних сестер, і користувалася олівцями, які викинули інші діти. Прокидатися вранці було справжньою мукою — боліло в грудях від самої думки, що настав новий день. «От було б добре жити вдвох з матір’ю, не боячись комусь заважати, нехай навіть у злиднях!» Однак мати не могла виїхати з цього дому. «Раніше вона була жвавою і бадьорою, — казала Мускат, — але після повернення з Маньчжурії від неї залишилася одна оболонка. Усі життєві сили кудись зникли». Мати так і не змогла випростатися і тільки настирливо повторювала, як чудово їм колись жилося. Тож Мускат довелося самій думати про своє майбутнє.