Хроніка заводного птаха
- Автор: Мураками Харуки
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-4754-0
- Переводчик: Іван Петрович Дзюб
- Жанр: Прочее фэнтези
Электронная книга - «Хроніка заводного птаха». Краткое содержание книги:
У видавництві «Фоліо» вийшли друком його романи «Погоня за вівцею» та «Танцюй, танцюй, танцюй».
Я вже одного разу писала, що ще поговоримо про вашу родимку. Про те, як я її поцілувала. Здається, писала в першому листі. Пам’ятаєте? Відтоді, як улітку минулого року ми розсталися, я все згадую той час і думаю про те, що було, постійно, як кішка, що невідривно дивиться на дощ за вікном. Власне, що це було? Зізнаюсь, не вмію пояснити. Може, пізніше, років через десять або й двадцять, при нагоді, коли стану дорослішою й розумнішою, зумію, а зараз — ні. На жаль, зараз мені не вистачає здібностей або розуму, щоб знайти відповідні слова.
Можу чесно сказати: без плями ви мені більше подобалися. Е ні, я неправильно сказала. Несправедливо. Адже не ви собі її посадили. Може, краще сказати, що й без родимки ви мені приємні?.. Хоча й цим усього не пояснити.
От що я думаю, Заводний Птаху. Може, ця родимка дає вам щось дуже важливе. І, напевне, щось від вас забирає. Ніби навзамін. Але ж якщо кожен щось забиратиме у вас, то невдовзі від вас нічого не залишиться. Насправді я хочу сказати, що я не переймалася б тим, що у вас її немає.
Правду кажучи, я іноді думаю, що роблю тут щодня перуки тому, що поцілувала тоді вашу родимку. Через це вирішила поїхати з дому, якомога далі від вас. Може, такі слова вас ображають, але це правда. Зате я знайшла тут собі місце. Так що в певному розумінні я вам удячна, Заводний Птаху. Хоч, правда, не дуже приємно отримувати подяку „в певному розумінні“.
Здається, загалом написала все, що хотіла сказати вам, Заводний Птаху. Невдовзі четверта, о пів на восьму треба вставати. Може, посплю ще годин три. От би швидко заснути! В усякому разі, закінчую. До побачення, Заводний Птаху. Побажайте мені міцного сну».
20
Підземний лабіринт
Двоє дверей Цинамона
— У вашій «садибі» є комп’ютер, чи не так, Окада-сан? Тільки от невідомо, хто ним користується, — сказав Усікава.
Була дев’ята вечора. Я сидів за столом на кухні, приклавши слухавку до вуха.
— Є, — відповів я коротко.
Усікава шморгнув носом.
— Як завжди, розвідав — дізнався, що є. Та, звісно, я не маю нічого проти комп’ютера. Ні-ні. Бо в наш час тямовитим людям він конче потрібний. Якщо є, то нічого дивного.
Так-от, коротко кажучи, я подумав, чи не можна було б встановити з вами зв’язок через цей комп’ютер. Дещо розізнав, але виявилось, що це не так легко зробити. Просто набрати телефонний номер і з’єднатися не можна. Треба знати пароль. Без нього доступу не буде. Двері не відчиняться. От у чому заковика.
Я мовчав.
— Тільки зрозумійте мене правильно. Я не збираюся залізати у ваш комп’ютер і робити які-небудь капості. Про таке й не думаю. Бо система зв’язку у вас настільки захищена, що жодної інформації з нього не добудеш, навіть якщо захочеш. Тому я відразу від цього відмовився. А думаю тільки, як влаштувати вам розмову з Куміко-сан. Як раніше обіцяв, пам’ятаєте? Що постараюся, щоб ви безпосередньо поговорили одне з одним. Відтоді, як Куміко-сан пішла з дому, минуло багато часу, й не годиться зупинятися на півдорозі. Бо інакше ваше життя, Окада-сан, зверне на хибну дорогу. Хоч би там що, людям завжди краще поговорити відверто, відкрити одне одному душу. Якщо ж цього не зробити, вийде непорозуміння, що обернеться для них нещастям… От у чому, як тільки міг, я намагався переконати Куміко-сан.
Однак вона ніяк на це не приставала. Казала, що не збирається з вами розмовляти. Навіть по телефону, а про зустріч й чути не хотіла. Навіть по телефону! Я розгубився — просто не знав, що ж далі робити. Як тільки її не переконував! Та вона не піддавалася. Стояла на своєму, немов скеля.
Усікава трохи почекав на мою реакцію, але я і далі мовчав.
— Не міг же я відстати від неї і сказати: «Ну що ж! Я зрозумів». Мені тоді від сенсея добряче перепало б на горіхи. Людина може бути немов скеля, немов стіна, та все одно треба досягти з нею компромісу. Така моя робота. Як не хочуть придбати холодильника, то нехай хоч лід куплять. От у чому її суть. І я почав сушити собі голову над тим, щоб знайти вихід. На те в людини голова, щоб мізкувати. І невдовзі в моїй темній голові, ніби зірка між хмарами, одна ідея зблиснула. Мовляв, чи не краще вам поспілкуватися за допомогою комп’ютера? Сісти за клавіатуру й надрукувати на екрані те, що хочете сказати. Ви ж це зможете зробити, чи не так?