Хроніка заводного птаха

Досягнувши вісімнадцяти років, Цинамон отримав права водія. Мускат знайшла для німого сина доброго інструктора для індивідуального навчання, а сам Цинамон до того часу досконало вивчив правила водіння, порившись не в одному спеціальному посібнику. Набувши впродовж кількох днів за кермом практичних навичок, яких не може дати жодна книжка, він швидко став умілим водієм. Маючи на руках права, він понишпорив по журналах, присвячених уживаним автомобілям, і купив собі «Порше-Каррера» за гроші, які отримував щомісяця від матері за роботу (на прожиток Цинамон не витрачав нічого). Почистивши до блиску мотор, замінивши в автомобілі майже всі деталі новими, замовленими по пошті, й поставивши нові шини, він так його полагодив, що міг би хоч зараз виїжджати на перегони. Однак їздив він на ній щодня за одним маршрутом — забитою транспортом вулицею від свого дому в Хіроо до офісу на Акасака — зі швидкістю, яка не перевищувала шістдесяти кілометрів на годину. Таких «Порше-911», як у нього, у світі знайшлося б небагато.

Ось так, заробляючи на «примірюванні», Мускат прожила понад сім років. За цей час вона втратила трьох клієнток (одна загинула в автокатастрофі, іншу «виключили назавжди» з якоїсь причини, ще одна поїхала кудись далеко з чоловіком), а натомість придбала чотирьох нових — таких же привабливих жінок середнього віку, що дорого одягались і називалися вигаданими іменами. За сім років суть «роботи» Мускат не змінилася. Вона влаштовувала «примірювання» клієнткам, а Цинамон підтримував чистоту в офісі, вів бухгалтерію і їздив на своєму «порше». Ні прогресу, ні регресу — лише потроху всі старішали. Мускат наближалася до п’ятдесяти, Цинамону сповнилось двадцять. Йому, здавалось, така робота подобалась, а от Мускат поволі охоплювало безсилля. Упродовж тривалого часу вона «примірювала» щось, заховане всередині її клієнток, докладала усіх зусиль до цього, хоча сама не розуміла, що робить. Однак вилікувати від цього чогось ніяк не могла. Її лікувальних здібностей вистачало лише для того, щоб тимчасово послабити його дію. Минало кілька днів (звичайно, два-три дні, щонайбільше — десять), і це щось знов оживало, неухильно набирало сили й, то наступаючи, то відступаючи, розросталося, немов ракові клітини. Мускат відчувала руками, як воно розбухало й ніби промовляло: «Марно стараєшся! Нічого в тебе не вийде!» І це була правда. Мускат не мала шансів перемогти. Могла тільки трохи сповільнити його наступ, дати клієнткам тимчасовий перепочинок.