Хроніка заводного птаха
- Автор: Мураками Харуки
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-4754-0
- Переводчик: Іван Петрович Дзюб
- Жанр: Прочее фэнтези
Электронная книга - «Хроніка заводного птаха». Краткое содержание книги:
У видавництві «Фоліо» вийшли друком його романи «Погоня за вівцею» та «Танцюй, танцюй, танцюй».
Вирішила сидіти за столом і писати, поки сон не здолає. Може, так засну. Отож сама не знаю, який лист вийде — довгий чи короткий… Зрештою, зі мною завжди так — не знаю, що вийде, поки до кінця не допишу.
І от що мені спало на думку. Більшість людей вважає, що життя і світ, в основному, побудовані логічно й послідовно (або їм здається, що так має бути). Бувають і винятки, але я в цьому переконуюсь, як тільки порозмовляю із сусідками. Скажімо, коли сталося щось у суспільстві або в когось конкретно, люди кажуть: „Це сталося тому-то й тому-то“. І майже завжди всі погоджуються: „Ах, он воно що! Це ж природно“. Та я не розумію, чому „сталося тому-то й тому-то“. Це нічого не пояснює. Так само буває, коли готуєш тяванмусі[49] в мікрохвильовій печі. Ставиш в неї горщик, натискаєш кнопку, а коли почуєш „дзінь“, піднімаєш кришку — і їжа готова. А от що відбувається під кришкою після того, як натиснеш кнопку, ніхто не знає. Може, тоді, поки ніхто не бачить, тяванмусі перетворюється у макарони в панірувальних сухарях, а потім знову в тяванмусі? Ми думаємо, що само собою отримаємо після дзвінка тяванмусі, бо поставили в мікрохвильову піч тяванмусі. Та я вважаю, що це всього-на-всього припущення. Мені було б легше, якби я підняла кришку й побачила макарони в панірувальних сухарях. Звісно, здивувалася б, але відчула б полегшення. Принаймні не засмутилася б. Бо в певному розумінні такий варіант здається мені „реальнішим“.
Важко логічно, словами пояснити, чому здається реальнішим. Коли, скажімо, згадую про те, як я дійшла до теперішнього стану, то розумію, що в моєму житті не було ні крихти „послідовності“. Передусім залишається загадкою, як у таких нудних, жабоподібних батьків народилася така дочка, як я. Оце так загадка! Може, не годиться так казати, але я чесніша за батька й матір, разом узятих. Повірте, я не хвалюся. Не кажу, що я краща, але принаймні чесніша. Якби ви, Заводний Птаху, з ними зустрілися, то, напевне, зрозуміли б, що я маю на увазі. Вони вірять, що світ улаштований послідовно й логічно, що все в ньому можна пояснити, як розміщення кімнат у дорогому будинку, виставленому на продаж. І вважають, що врешті-решт усе закінчиться чудово, якщо дотримуватися логіки й послідовності. Тож коли я поводжуся не так, вони непокояться, переживають і сердяться.
Чому я народилася в таких тупих батьків? Чому не стала такою ж зеленою жабкою, незважаючи на їхнє виховання? Я стільки про це думала! Та не збагнула. Напевне, була якась причина, але я не знайшла. Зрештою, багато чого іншого не вдається пояснити логічно. Наприклад, чому всі навколишні люди так мене не зносять? Адже я їм нічого особливо злого не зробила. Жила собі звичайно. І зненацька одного дня помітила, що ніхто мене не любить. Я цього ніяк не розумію.
Один нелогічний вчинок потягнув за собою інший, такий же нелогічний, — і через це, гадаю, багато чого сталося. Наприклад, я познайомилася з тим хлопцем на мотоциклі й потрапила в цю прокляту аварію… Наскільки пам’ятаю, у моїй голові нема місця для логічного пояснення, що виражається словами „сталося тому-то й тому-то“. Щоразу, як почую „дзінь!“ і піднімаю кришку, з’являється щось нове, зовсім незнайоме.
Не розуміючи, що відбувається навколо мене, я покинула школу, байдикувала дома, поки нарешті не зустріла вас, Заводний Птаху. Та ні, перед тим я підробляла на фірмі перук. Чому перук? Ще одна загадка. Не пригадую. Можливо, щось у мозку зрушилося, коли я вдарилася головою під час аварії. Або від психічного шоку я взяла собі за звичку запихати бозна-куди все, що зберігала в пам’яті. Як білка, що ховає де-небудь горіхи, а потім знайти не може. (Ви такого ніколи не бачили? А я бачила. І насміхалася з такої дурненької білки. Не знаючи, що й зі мною таке станеться.)
В усякому разі, я взялася готувати звіти для фірми перук і так собі вподобала цю роботу, що подумала: перуки — моя доля. Несподівано, ні сіло ні впало. Чому перуки? А не панчохи? Не дерев’яні ложки? Якби панчохи або ложки, то я, напевне, зараз не працювала б запопадливо на фабриці перук. Правда? А якби через мене не сталася ця дурна аварія, того літа я не зустріла б вас на задвір’ї, на доріжці. А якби ми не зустрілися, ви не дізналися б про колодязь Міявакі, отже, не з’явилася б у вас на обличчі пляма, а вас самого не затягло б у вир таких дивних справ… Так могло статися. Як подумаю про це, то запитую себе: „Де ж тут логіка й послідовність?“
А може, у світі є різні породи людей. В одних життя логічне й послідовне, як у горщику з тяванмусі, а в інших повне недоладностей, коли виходять макарони в панірувальних сухарях. Мені, наприклад, здається: якби мої батьки поставили в мікрохвильову піч тяванмусі, а вийняли макарони в панірувальних сухарях, то все одно казали б: „Отакої! Видно, помилково поставили макарони в панірувальних сухарях!“ А може, наполегливо переконуватимуть себе, що насправді це тяванмусі, а макарони їм тільки привиділися. Якби ж я по-доброму пояснювала, що бувають випадки, коли тяванмусі перетворюються в макарони, вони нізащо не повірять, а навпаки — розсердяться. Заводний Птаху, ви розумієте, про що йдеться?
49
Тяванмусі — риба або куряче м’ясо, обмазане яйцями з горіхами та іншими приправами, приготовані на парі в окремих горщиках.