Хроніка заводного птаха
- Автор: Мураками Харуки
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-4754-0
- Переводчик: Іван Петрович Дзюб
- Жанр: Прочее фэнтези
Электронная книга - «Хроніка заводного птаха». Краткое содержание книги:
У видавництві «Фоліо» вийшли друком його романи «Погоня за вівцею» та «Танцюй, танцюй, танцюй».
В юридичній конторі я користувався комп’ютером для перевірки судових прецедентів, пошуку персональних даних клієнтів, а також пересилання листів електронною поштою. І Куміко, напевне, використовувала його в роботі. Бо редакція журналу про здорове харчування, де вона працювала, зберігала в комп’ютері аналізи поживності продуктів та рецепти приготування страв.
— Щоправда, звичайний комп’ютер для цього не годиться, але з допомогою нашого й вашого можна листуватися з пристойною швидкістю. Куміко-сан сказала, що готова з вами спілкуватися через комп’ютер. От чого я все-таки домігся. Листування буде в реальному часі, а це майже те саме, що розмова віч-на-віч. Такого остаточного компромісу я досяг. Усе-таки примудрився. Ну, що ви на це скажете? Може, такий варіант вам не до вподоби, та якби ви знали, як я вимучив свою безмозку голову!
Я мовчки переклав слухавку в ліву руку.
— Алло! Окада-сан, ви чуєте мене? — стривоженим голосом запитав Усікава.
— Чую, — озвався я.
— Отож якщо ви роздобудете мені пароль доступу до комп’ютера в «садибі», я зразу влаштую вам розмову з Куміко-сан. Як скажете, Окада-сан?
— Скажу, що тут є деякі заковики.
— Які саме? — запитав Усікава.
— Передусім як я знатиму, що розмовляю саме з Куміко. Листування з використанням комп’ютерного екрана не дозволяє побачити людину, якій пишеш, і почути її голоса. На тому кінці за клавіатурою замість Куміко може сидіти будь-хто.
— Справді! — сказав вражений Усікава. — А я про це й не подумав. Така річ цілком можлива. Не хочу вам казати компліментів, але ви правильно робите, що висловлюєте сумнів. «Я сумніваюсь — отже, існую». А що, як зробити ось так. Ви спочатку спитаєте Куміко-сан про щось, чого ніхто інший, крім неї, не знає. Якщо відповідь виявиться правильною — значить, з вами Куміко-сан розмовляє. Ви прожили разом з нею стільки років, що, напевне, є речі, про які відомо лише вам двом.
В його словах була логіка.
— Гаразд, але річ у тому, що я не знаю пароля. Я ні разу не торкався цього комп’ютера.
За словами Мускат, Цинамон пристосував комп’ютерну систему повністю для своїх потреб. Удосконалив її, створив складну базу даних і захистив доступ до її програм спеціальним кодом та іншими вигадливими пристроями так, щоб стороння людина не могла легко в неї проникнути. Своїми десятьма пальцями він повноправно господарював у цьому заплутаному тривимірному підземному лабіринті, тримав усе під своїм суворим контролем. В його голові були закарбовані всі маршрути цього лабіринту, завдяки чому він міг одним натисненням клавіші переміщатися туди, куди хотів. Не обізнаному з цим комп’ютерному зломщику (тобто будь-кому, крім Цинамона) довелося б блукати кілька місяців, щоб добратися до потрібної інформації, оминаючи розставлені сигнальні пристрої й пастки. Комп’ютер у «садибі» не був особливо потужним і належав до того самого класу, що й той, який стояв в офісі на Акасака. Однак вони обидва сполучалися з головною машиною, що містилася дома й дозволяла обмінюватися інформацією. У головному комп’ютері, напевне, Цинамон зберігав таємниці їхньої роботи — від списку клієнток до складної подвійної бухгалтерії. І, гадаю, не тільки це.
До такого припущення мене спонукала його глибока прив’язаність до комп’ютера. Прибувши в «садибу», Цинамон завжди зачинявся у своїй кімнатці. Однак іноді двері випадково залишалися відчиненими, і я краєм ока бачив його за роботою, водночас соромлячись того, що ніби підглядаю за ним. Бо мені здавалося, що Цинамон зливався водно з комп’ютером в еротичному пориві. Постукавши на клавіатурі, він читав написане на екрані, невдоволено кривив губи або ледь-ледь усміхався. То іноді в задумі неквапливо натискав на клавіші, то раптом його пальці нестримно бігали по клавіатурі, як у піаніста, що грає етюд Ліста. Ведучи мовчазну розмову з комп’ютером, Цинамон ніби вдивлявся через екран в інший, важливий і близький йому світ. Я мимоволі думав, що, можливо, справжня реальність, в якій він існує, належить не земному світові, а підземному лабіринту. І, може, там він чистим голосом красномовно говорить, гучно плаче й сміється.
— А чи не міг би я отримати доступу до вашого комп’ютера? — запитав я Усікаву. — Тоді вам пароль не буде потрібний.