Привид мертвого дому. Роман-квінтет
- Автор: Шевчук Валерий Александрович
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Унів. вид-во Пульсари
- ISBN: 966-8767-21-7
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Привид мертвого дому. Роман-квінтет». Краткое содержание книги:
Любив я. Марію Іваницьку, яка зараз виховує внуків і якої я зустрічати не маю бажання, адже тоді вона перестала б приходити до мене у сни.
Але мова не про те. На зустрічі був, звісна річ, і Сиротюк.
Сиротюк поліз купатися, і його схопив корч. Він замахав руками і закричав, а мій брат, як був в одежі, стрибнув у воду й допоміг Сиротюку вибратися. Потім вони сушили біля вогнища братову одежу, а Сиротюк біля того вогнища цокотів зубами. Всі були в літньому, отож ніхто не міг дати братові й піджака. Комарі насідали на нього хмарою. Тоді він увімкнув транзистора, що його завбачливо захопила колишня класна відмінниця Ольга Лук’яненко, і почав танцювати в мокрих липких трусах, єдиний голий серед тих людей. І це всіх звеселило, всі пішли й собі в танок і танцювали всіма можливими способами: по-сучасному і по-старомодньому, один тільки Сиротюк сидів, скоцюрбившись біля вогню, і дивився засклілими очима на вогонь, який палахкотів серед ночі, лизав паліччя та хмиз, хрумав їх та поїдав, — у тій ночі одному лише Сиротюку було холодно і самотньо, і він видзвонював зубами, а губи його були сині, хоч вогнище кидало на нього жовті виграви: маленький, скулений, забутий усіма Сиротюк, на якого в цей момент ніхто не звертав уваги, бо тут, у приміському лісі, всі раптом забули про літа свої і поважність, про те, хто чим був, малим чи великим, чи так собі — всі залюбки повернулись у час, коли всі однакові і нічим одне від одного не різнилися, хіба що один був здібний, а другий тупіший, один одержував п’ятірки, а другий — трійки. Отож вони забули про скуленого біля вогню Сиротюка і, наче бджоли біля матки, кружляли довкола мого напівголого брата, який світив до всіх такою милою, доброю й привабливою усмішкою, що кожен несамохіть відчував: раз він тут, цей чоловік, все в світі чудово!
— А що! — вигукнув він, раптом зупиняючись. — Може б, покупалися всі разом?
Тоді жінки закричали, що в них нема купальних костюмів; егеж, і в нас нема, ніяково сказали чоловіки, на що мій брат засміявся, сповістивши, що коли Володимир хрестив киян, то у воду заганяли всіх, незважаючи на стать. На те вчене слово жінки ще рішучіше закричали, що так не годиться, бо хоч вони й колишні однокласники, але люди дорослі. На це мій брат засміявся і звістив, що навколо ніч, що жінки можуть увійти у воду вище за течією, за кущами ліщини, а чоловіки тут. Потім жінки припливуть сюди і вийде все найліпше й найпристойніше. Брата миттю послухалися, на те він і мав подобу отця-проповідника, і за хвилю вся річка сповнилася галасом, криками; здавалося, той танок, який почали вони тут, перенісся у воду, танцювали вже у воді, розбившись на пари, вигецували й тупали ногами, а жінки повискували, а чоловіки кокотіли, як півні, і чорна вода буринила біля їхніх тіл. А вони танцювали й танцювали, чорні бризки летіли навдокіл, а на березі палало вогнище, високе, шумке, тріпотливе, і на його тлі сиділа, скоцюрбившись, маленька змерзла постать і цокотіла зубами, повернувши у бік річки чорне, бо з тіньового боку, обличчя й дивилася на той шарварок у воді, на те погуляння, танці, слухала гегіт та регіт, отой клекіт, бо вода довкола тих веселих старих однокласників по-справжньому закипала.
Доля — химерна жінка. Любить коверзувати, стає невгадною, жартує і кпить, а часом людину жаліє, ніби дитя. Треба було бути безумцем, щоб, знаючи про свої особливі здатності влазити при першій-ліпшій нагоді в усілякі лихі трафунки, ставати Сиротюку шофером — це значило, що невдозі цей хлопець розіб’є і себе, й машину об найближчого стовпа. Отут-то й починається диво чи незбагненні іграшки долі. Сиротюк не тільки не розбився на своїй старенькій вантажівці, але й їздив без найменших пригод. Я довго думав над цим феноменом і прийшов до висновку, що Сиротюк, очевидно, потрапляє в лихі пригоди тільки тоді, коли на них не сподівається; коли ж він щохвилини чекав на них, вони в дивний спосіб цього чоловіка оминали. Лихо прийшло з іншого боку: Сиротюк став жертвою судової помилки. Хтось перед цим збив п’яного, а зловили його. На нещастя собі, Сиротюк перед цим випив пива, і це стало особливо утяжуючою обставиною, йому приписали, що був у п’яному стані. Слідчий виявився з тих, хто хотів себе показати, отож знайшов жінку, яка була нібито свідком події, і та жінка нібито Сиротюка впізнала. Вона не сказала цього напевне, але й того вистачило, адже існує твердий закон: розкритий злочин похваляється, а нерозкритий осуджується. Сиротюка судили, а оскільки п’яниця не помер, а відбувся каліцтвом, дістав п’ять років. Саме тоді, коли зібралися братові й Сиротюкові однокласники, вийшов він на волю, його родина на той час оселилася на Донбасі і саме звідти прислав він братові листа. Сиротюк на зустріч однокласників приїхав і, як ми вже повідали, ледве тут не втопився. Отож я можу цілком вірогідно відтворити його психічний стан, коли сидів він біля вогнища у приміському лісі і перетворився у скоцюрблену грудку, яка дзвонила від холоду зубами: думки його навряд чи були під ту хвилю веселі. Однокласники вибредали з води, жінки побрели попід берегом за ліщинові кущі, чоловіки стрибали біля вогнища, викручуючи сімейні в квіточку чи горошок труси — ця сцена могла нагадати щось стародавнє: дикуни, які танцюють біля вогнища перш, ніж почати трапезу над зловленим полоненим. Брат підійшов до Сиротюка і обняв його за плечі, аж той здригнувся з несподіванки.