Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри
- Автор: Паолини Кристофер
- Серия: Спадок #3
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 978-966-08-3879-6
- Переводчик: Александр Леонидович Ушкалов
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри». Краткое содержание книги:
Найперше — це обіцянка своєму двоюрідному братові Рорану визволити його кохану Катріну з полону короля Галбаторікса. Але не тільки це. Ерагон дав клятву вірності і варденам, і ельфам, і гномам. Тож коли тривога охоплює повстанців і небезпека чатує на них з усіх боків, Вершник дракона має зробити свій вибір — вибір, що визначить його долю не тільки на просторах Імперії, а й поза ними, вибір, що згодом стане для нього справжнім випробуванням.
Ерагон — одна-єдина надія на звільнення від тиранії. Чи зможе цей звичайний юнак об'єднати армію повстанців і здобути перемогу над королем?
Поміж брів капелана на мить з'явилася зморшка здивування, але він тут-таки себе опанував і мовив:
— Гаразд-гаразд… Окрім сутички в тунелі Коргана, мені також доповіли про те, що в Тронжхеймі помічено рух кнурланів, які скрізь збираються у великі банди, маючи якісь таємні наміри. Мої агенти не дізналися, до яких саме кланів вони належать, але я гадаю, що будь-хто з нас може керувати цими загонами, доки ми зібралися тут, аби визначити, хто посяде місце на троні Ротгара. Отож, моє друге питання таке: хто влаштував ці лиховісні маневри? Попереджаю, якщо ніхто з вас не візьме на себе відповідальність за цих воїнів, то ми накажемо їм полишити Тронжхейм на час проведення засідань, байдуже, до якого клану вони належать. Ми також призначимо спеціального спостерігача, що буде стежити за виконанням закону й неодмінно знайде винних.
Така заява Ганелла викликала бурхливу реакцію ватажків. Вони знову стали перешіптуватися одне з одним, аж доки цей шепіт не почав потроху переходити у справжній ґвалт. Зусібіч залунали звинувачення й виправдання, а в очах ватажків зблискували іскорки роздратування. Урешті-решт розлючений Тордріс став щось горланити не менш розлюченому Галдхієму, тож Орик зрозумів, що слід брати ситуацію під свій контроль. Потому він прокашлявся й так гаркнув на всю залу, що ватажки враз примовкли й здивовано витріщились на нього.
Орик тим часом зробив вигляд, ніби нічого не сталося, і дуже спокійним голосом почав:
— Ганеле, гадаю, я зможу дати відповідь і на твоє друге питання. Принаймні почасти. Не візьмуся говорити за решту кланів, але кількасот воїнів, що пройшли маршем крізь зали прислуги, належать Дургрімст Інгейтум. Визнаю це відразу ж і добровільно.
Усі й надалі продовжували мовчали, аж доки Йорун не спитала:
— І чим же ти збираєшся виправдати свої агресивні дії, Орику, сину Тхріфка?
— Я вже попереджав, вельмишановна Йорун, що моя відповідь буде довгою, тож якщо в тебе, Ганеле, є ще якісь запитання, то я радо їх вислухаю.
Зморшка між бровами капелана стала такою глибокою, що вони ледь не з'їхались докупи. Він почухав потилицю і сказав:
— На деякий час я волів би втриматись від нових запитань, адже всі вони, по суті, стосуються двох перших. Отже, мені здається, що ти маєш зробити нам ласку й нарешті розповісти все, що тобі відомо про ці тривожні події. Проте… Стривай… Якщо я не помиляюсь, ти й сам до них причетний. Тому дозволь спитати особисто в тебе, грімстборітхне Орику. Чому ти покинув учорашнє засідання? Попереджаю тебе — навіть не думай ухилятися від відповіді, адже ти вже й так сказав, що багато чого знаєш. Гадаю, тепер ти маєш про все докладно нам прозвітувати.
Орик звівся:
— Із превеликим задоволенням.
Опустивши своє бородате підборіддя, аж доки воно не торкнулося грудей, Орик трохи помовчав, а потім нарешті став розповідати. Проте початок його розповіді був зовсім не такий, як гадав Вершник. Та й більшість ватажків, напевно, чекала від Орика зовсім інакшого початку. Замість того, щоб розповісти про замах на Ерагонове життя й пояснити, що саме через це він попрохав засідання зробити передчасну перерву, Орик нагадав усім, як колись, дуже давно, раса гномів прийшла з Хадарацької пустелі, яка тоді ще не була пустелею й зеленіла травою, до Беорських гір. Там вони викопали свої довжелезні тунелі й звели свої чудові міста. Потому Орик нагадав про довгі жорстокі вшни між кланами, а також про війну з драконами, яких гноми водночас поважали й дуже боялися. Не рминув ватажок і того, як до Алагезії прийшли ельфи, що теж розпочали війну проти драконів. Урешті-решт, вони ледь не винищили одне одного й згодилися створити загін Вершників дракона, який мав слідкувати за тим, щоб обидві раси дотримувалися миру.
— І як ми відреагували, дізнавшись про їхній намір? — спитав Орик у ватажків. — Хіба ми попрохали, щоб нас зробили однією зі сторін мирних переговорів? Хіба ми прагли отримати бодай часточку тієї влади, яку мусили б мати Вершники? Ні! Ми руками й ногами вчепились у старий спосіб життя й навіть не думали про те, щоб об'єднатися з ельфами й драконами. Ми ж бо не хотіли, аби за нами наглядав хтось із іншої раси. Аби зберегти свою владу, ми відмовились від свого майбутнього, адже я певен, що якби хтось із кнурланів став Вершником, то навряд чи Галбаторікс зараз мав би таку силу. Я зовсім не хочу применшити заслуги Ерагона, який довів своїми подвигами, що він чудовий Вершник, але ви хоч на мить спробуйте собі уявити… Що тоді б… Сапфіра могла вилупитися для когось із нашої раси. Ви тільки подумайте, як би ми тоді могли прославитись!