Марсіанські хроніки. Повісті, оповідання
- Автор: Брэдбери Рэй Дуглас
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00247-9
- Переводчик: Александр Иванович Терех
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Марсіанські хроніки. Повісті, оповідання». Краткое содержание книги:
В сборник избранных произведений известного американского писателя (род. в 1920 г.) вошли фантастические повести “Марсианские хроники” и “451° по Фаренгейту”, автобиографическая повесть “Вино из одуванчиков” и сюжетно связанный с ней цикл рассказов
Дуглас підняв чаклунчину руку й почав водити нею над коловоротом життя, над примхами кощавої смерті, над строками й вироками, над долями й химерами, і воскова рука легенько перебігала по картах, ледь чутно черкаючи по них пересохлими нігтями. Зрушене якоюсь прихованою силою рівноваги, обличчя чаклунки нахилилося до хлопців, і застиглі очі яскраво зблиснули в різкому світлі голої лампочки.
- Провістити тобі долю, Томе?
- Авжеж.
Із широкого чаклунчиного рукава випала карта.
- Бачиш, Томе? В неї була схована карта, і вона віддала її нам! - Дуглас повернув карту до світла. - Чиста... Я покладу її на ніч у коробку з хімікатами. Завтра відкриємо коробку, і там буде щось написано.
- А що?
Дуглас заплющив очі, щоб краще побачити слова.
- Там буде написано: “Ваша покірна слуга й щирий друг мадам Флорістан Маріані Таро, хіромантка, зцілителька душ і провісниця долі, красно дякує вам”.
Том засміявся й труснув брата за плече.
- Ну-ну, Дуг, а ще що?
- Стривай, зараз скажу... А ще там буде написано ось що: “Гей-егей, круть-верть!.. Чи не краще танцювати, ніж в землі сирій лежати... І крутитись, і вертітись, і співати “Гей-егей!” А далі: “Томе й Дугласе Сполдінги, усе, чого ви забажаєте в житті, збудеться”. І ще буде сказано, що ми з тобою, Томе, житимемо вічно... ти чуєш, вічно!
- І все те на одній оцій карті?
- Усе як є, Томе.
У ясному світлі електричної лампочки всі троє - два хлопчаки і стара чаклунка - нахилили голови й усе дивились та дивились на ще чисту, але таку багатонадійну карту, і їхні блискучі очі прозирали кожне з тих незбагненно прихованих слів, що невдовзі мали випливти із туманного небуття.
- Гей-егей! - мовив Том як міг тихіше.
І Дуглас, так само пошепки, переможно підхопив:
- Гей-егей!..
Під гарячою полудневою зеленню дерев тихий голос монотонно тягнув:
- ...дев’ять, десять, одинадцять, дванадцять... Дуглас повільно рушив через лужок.
- Томе, що це ти там лічиш?
- ...тринадцять, чотирнадцять... помовч... шістнадцять, сімнадцять... Цикади... вісімнадцять, дев’ятнадцять...
- Цикади?
- А чорт! - Том забрав руки від очей. - Чорт, чорт, чорт!
- Стережись, почують, як ти лаєшся.
- Чорт, чорт, чорт, нечиста сила! - крикнув Том. - Тепер мушу починати все з початку. Я рахував, скільки разів сюркнуть цикади за п’ятнадцять секунд. - Він підняв свого дводоларового годинника. - Треба порахувати, додати тридцять дев’ять, і дізнаєшся, скільки в цю хвилину градусів тепла. - Він подивився на годинник, заплющив одне око, нахилив голову вбік і знову зашепотів: - Раз, два, три...
Дуглас ліниво повернув голову й прислухався. Здавалось, у розжареному білястому небі здригався й бринів напнутий мідний дріт. Знов і знов, наче електричні розряди, падали з оглушених дерев і потужно били у вуха ті пронизливі металічні звуки.
- ...сім, - лічив Том, - вісім...
Дуглас поплентав на веранду. Болісно мружачи очі, зайшов у передпокій. Постояв трохи, тоді повернувся на веранду й мляво гукнув Тома.
- Зараз рівно вісімдесят сім градусів за Фаренгейтом.
- ...двадцять сім, двадцять вісім...
- Гей, Томе, ти чуєш?
- Чую... тридцять, тридцять один... Іди геть!.. Тридцять три, тридцять чотири...
- Можеш далі не рахувати, осьде на градуснику за дверима вісімдесят сім, і ще піднімається, то й не потрібні ніякі цвіркуни.
- Цикади!.. Тридцять дев’ять, сорок... Не цвіркуни!.. Сорок два...
- Вісімдесят сім градусів. Я думав, тобі цікаво знати.
- ...сорок п’ять... це ж у домі, а не надворі!.. Сорок дев’ять, п’ятдесят! П’ятдесят один, п’ятдесят два, п’ятдесят три! П’ятдесят три плюс тридцять дев’ять буде... дев’яносто два градуси!
- Хто сказав?
- Я сказав! Не вісімдесят сім за Фаренгейтом, а дев’яносто два за Сполдінгом!
- Ну ти, а ще хто?
Том підхопився і став, звернувши розпашіле обличчя до сонця.