Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Але, час перейти й до філософських поглядів Григорія Сковороди.
Основою його філософії є, безумовно, як і в інших європейських філософів, – грецька філософія, котру він, разом із філософією схоластів, добре знав. Але, вона є заразом і набагато ширшою, ця основа, бо у ній знайшли собі місце також завоювання східної філософії (на відміну від його європейських сучасників), – вчення про самопізнання, вчення про самодосконалення; дивно, але так, хоч вiн на Cході не бував та тібетських рукописів не читав. Про них іще взагалі не знають в Європі. З цими ідеями, як і з усією багатою культурою Країни Снігів – дещо ознайомить Європу вже по смерті Г. Сковороди, iнший волоцюга з великих, мадярський учитель Шандор Чома з Кьoрошу (1784–1842). Однак – нема сумніву: філософ Г. Сковорода був знайомий, як із ученням про самопізнання, так із ученням про самодосконалення, якi є частинами буддійської філософії; але – звідки ж саме?
На це можна відговоритись лише загальними словами. Справа в тому, що Україна здавна була західною частиною Великого Степу, що простягався від Карпат до Хінґану, та ще за скитських часів був єдиним культурним простором: вироби українських скитів, попри те, що російські вчені приписують їх грецьким ювелірам, – мало порізнюються від скитських же виробів Західного Сибіру, де вже жодних там грецьких ювелірів бути не могло. Єдиний простір мав бути й у світі духовної культури, та не випадково подорожуючі, іще наприкінці першого тисячоліття знаходили в Києві храми Будди та Крішни; щось там і мало полишитись.
Від верховних авторитетів минулого, представників знахарської «наукі наук» або «марксізма–лєнінізма», – ми знаємо, що світ філософії завжди був розколотий навпіл. Як у зороастрійців минулого – на Ормузда та Арімана. Поділювався на світлих і темних, на «чістих» і «нєчістих», одне слово, – матеріалістів та ідеалістів. Які до того, не на життя, а на смерть воювали одне проти другого. Однак, в особі Григорія Сковороди з його філософією, ми зтикаємося з порушенням цього, освяченого невігласними «классікамі марксізма» поділу.
Бо він вважав структуру світу такою, що складається з двох натур:
… одна видимая, другая невидимая. Видимая натура называется тварь, а невидимая – Бог, сия невидимая натура или Бог, всю тварь проницает и содержит…