Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
От так, взяли собі – й перейшли («ми тут посовєтовалісь і рєшілі…».
Сором’язливий В. Ключєвскій, який не згадав навіть про Батурин («что ви, что ви, ми такого ґорода нє знаєм…»), пригадує про приєднання Криму, як про доконаний факт, не вдаючись до подробиць.
Зате вдається до них шотландський мандрівник, професор мінералогії університету в Кембріджі, Едвард Даніель Кларк, що полишив деталічний опис своїх подорожей Росією, Україною та Кримом. Сьогодні то є, мабуть, видавницький рарітет, але чимало з нього виклав Юрій Липа (Призначення України, Львiв. 1938, с. 43–44).
Мандрівники, які будь–коли навідували Кримське ханство, в один голос свідчать про те, що весь Крим складався зі старовинних та понад добре утримуваних міст, в яких можна було наочно, від одної будови до іншої, – прослідкувати всю багатотисячолітню історію Кримського півострова. Але, все у минулому, бо все воно – було навмисно понищене.
Сьогодні кожний, хто бував у Криму – добре знає, що там практично нема жодної старовини – як не було. Є щось там від ґенуезців у Судаку, є стара кругла башта в Алушті.
Відкопали щось там і в Херсонесі, якийсь мощений дворик та льох під ним; от і все.
А, чому так сталося й розповів нам професор Е. Д. Кларк, який усе це в подробицях описав. Як руйнували, кирками та ломами («протів лома – нєт прієма», з гордістю кажуть вони й досі), – добре збережені дома Херсонесу, а те, чого не брали ломи – підривали порохом; поки не зрівняли міста з землею. Так само, абсолютно, вчинили з іншими містами Криму. Та, хіба тільки Криму? Подивіться на Казань, на Хаджі Тархан (Астрахань), подивіться на Булгар, Сарай або Сарай аль Джедід, – чи знайдете від них хоч цеглину? – ні, ніде й нізащо.
Чому та навіщо – неважко зрозуміти. Це вроджений інстинкт волоцюжного аґресора, що народився й виріс на чужій землі: захопивши щось чуже, нищити все, що полишилося по законних власниках землі. Щоб, як хтось спіймає за руку – можна було сказати: «А, что такоє? – а до нас тут нікто нє жіл: ето ми пєрвиє освоілі…» Одне слово, як висловився з цього приводу професор Кларк:
«Як тільки прийшли московіти все вмить було зруйноване. Ці варвари зайнялися своєю улюбленою справою – плюндруванням. Розбивали, калічили, нищили все, що створили цивілізовані люди».
Так само було стерто з лиця землі Алустон, Кафу й Керчь, та всі інші, менші міста Криму.
Або, повертаючись знову до нашого експерта, Максима Волошина:
Замість пишних міст із Тисяча та Однiєї Ночі росіяни побудували кілька убогих «уєздних городов» за російськими трафаретами та почасти від потьомкінського романтизму, почасти для катерининської реклами назвали їх псевдокласичними іменами – Севастополів, Симферополів, Євпаторій. Древня Ґотія від Балаклави до Алустона забудувалася непристойними імператорськими віллами в стилі залізничних буфетів та борделів, та готелями у стилі імператорських палаців. Цей музей дурного густу, що претендує на суперництво з міжнародними європейськими вертепами на Рів’єрі, очевидно, так і полишиться в Криму єдиним монументальним пам’ятником «Русской епохі».