Аналітична історія України

Це було дещо прикро, бо журнал, крім своєї вітчизняної макулатури (в тому числі – і царициної), потім повністю забутої, – містив і перші російські переклади зі світової літератури: М. Сервантеса (1547–1616), В. Шекспіра (1564–1616), Дж. Локка (1632–1704), хоч із порядним запізненням; але, як то кажуть, засновуючись на багатостолітньому досвіді російського відставання: «лучшє поздно, чєм нікогда». І дійсно – хіба не так? Друкували й сучасників, вибрані (не надто крамольні) уривки з сучасних просвітителів, – папланину Ф. Вольтера (1694–1778) та Ж–Ж. Руссо (1712–1778).

Із ув’язненням Н. Новікова за наказом імператриці (без суду та слідства) пов’язані деякі цікаві події, які в певному ступені визначають справжню ціну, як російському просвітительству ХVIII ст., в цілому, так і самому просвітителеві.

Ота «крєпость» Новікова, де він провів чотири роки – не була такою вже страшною, а радше щось на кшталт зненавидженої французьким народом Бастілії, куди можна було замовити й обід із ресторану. Новіков мав там право користуватись «слуґой», який і визвався добровільно сісти разом із ним. Коли вони нарешті вибралися звідти, знайомі та приятелі Новікова захоплювалися відданістю слуги та приходили на нього подивитись.

Та раптом їх надії не справдилися: слуга кудись зник, а його власник мимрив щось незрозуміле та ухилявся від розпитів.

Згодом виявилося, що просвітитель мав якісь термінові фінансові проблеми та вимушений був продати свого сокамерника, який віддано провів із ним чотири роки в тюрмі. Правдоподібно, за нього, з такою відданістю панові, – давали значно більше, ніж за будь–кого з інших. Були, зрозуміло й ще різні просвітителі.