Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні
- Автор: Смолич Юрий Корнеевич
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: "Наукова думка"
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні». Краткое содержание книги:
Назустріч Козубеикові й Зілову ішли двоє — високий, довгий, немов навмисне розтягнутий, похмурий парубок і маленький, жилавий і жвавий юнак. Юнак весело розмахував кашкетом. На ліву ногу він трохи шкандибав. Ще здалека він радісно закричав, б'ючи себе по стегнах та пританцьовуючи:
— Цінь, цінь, та-ра-ра, усюди діра, та нікуди вилізти! Ех!
Ліва нога погано, слухалася і відбрикувала набік. Він докірливо похитав до неї» роловою і жартівливим ударом поставив її на місце:
— Хоч ти й нога, а розуму в тебе чортма! Здорові були, з забастовкою!
Це був Стах Кульчнцькии, слюсарський учень. Ногу йому поранено навесні в бою, коли цеп червоногвардійців стримував німецький наступ від Поста-Подільського. Другий був Зіновій Золотар — молодий токар з вагонних майстерень. Він похмуро привітався. Обличчя в нього застигло, ображене і смутне. Втім, такий вже був постійний, притаманний йому вираз. Зіновій Золотар був меланхолік. З Стахом вони нерозлучно приятелювали, незважаючи на протилежність характерів та різницю в літах: Стахові допіру пішов вісімнадцятий, Золотареві минав двадцятий.
— Тут на тебе вже з півгодини чекає якась панночка, — похмуро вимовив Золотар. — В окулярах.
— На мене? — здивувався Козубенко. — Панночка? Що за єрунда! Знову хахи строїте!
— Ат! — образився Золотар.
— Побий мене бог! — чмихнув Стах. — В пенсне! І каже, що негайно треба, бо вона від молоді і про страйк. А по-українському чеше, як актриса! Просто вірш!
Хвиля співу від галереї ширшала і дужчала. Прилучалися жіночі голоси, і їм щастило підняти знижені півтону:
Біля трансформаторної будки справді чекала дівчина. Вона була в синьому береті і в синьому костюмі. Горло стискував високий англійський комірець. На вузькому переніссі цупко трималося модне пенсне без оправи. Вона ступила назустріч.
— Добродій Козубенко! Я маю певні відомості, що ви єсьте головою спілки молоді на залізниці?
— То й що?
— Моє прізвище Полубатченко, на ім'я Антоніна, курсистка-медичка. Я єсть заступник голови повітової юнацької спілки. Будьмо знайомі.
Козубенко обережно взяв простягнуту руку в сірій замшевій рукавичці. Він трохи розгубився — з дівчатами, та ще в рукавичках, розмовляти треба якось спеціально. Стах сховався за спиною в Козубенка, смішливо пирхав і сіпав його за поясок.
— Я маю до вас справу, пане-товаришу!
— Кажіть.
Але обличчя дівчини раптом спалахнуло здивуванням.
— Перепрошую! Добродію Зілов? Невже це ви? Чому ви робітник? Хіба ви не скінчили гімназії? Але ж я дуже рада побачити вас! Ви мене пізнаєте? Антоніна Полубатченко. В шістнадцятому році, коли ви були у Бидлівцях на польових роботах…
— Пробачте! — відсторонився Зілов, густо зашарівши-ся, — Але в мене руки брудні, і я замащу вам рукавички. Я з роботи.
— В чому ваша справа? — запитав Козубенко. — Вибачайте, але ми поспішаємо на мітинг. У нас, знаєте, страйк…
— Отож-то! — Антоніна Полубатченко хутко стягла рукавички, зжмакала і сунула їх до кишені. — Страйк, як і кожна громадська акція, потребує якнайбільше організованості громадських сил і ресурсів — насамперед. Повітовий юнацький комітет і вирішив негайно ж запровадити об'єднання всіх юнацьких організацій. Цілком очевидно, що достигають видатні суспільні події. Українська молодь повинна тісно згуртуватися під прапором юнацької спілки. Самостійники беруть над національним юнацьким рухом протекторат…
— Само… що? — похмуро перепитав Золотар.
— Самостійники. Тобто поборники незалежної української державності…
— Це вроді як наші «Курені» та «Просвіти»? — ще похмуріше перепитав Золотар.
— Так, так, прошу вас, — зраділа Антоніна Полубатченко. — З юнацькою секцією «Просвіти» ми вже домовилися, вона входить до повітової юнацької спілки цілком.
348
«Смело, товарищи, в ногу…» — революційна пісня, автор якої поет, учень Д. І. Менделєєва Леонід Петрович Радін (1860–1900). Перебуваючи в московській тюрмі на Таганці (був засуджений за революційну діяльність), Радін написав слова пісні, а мелодію взяв із популярної на той час студентської пісні І. Нікітіна «Медленно движется время», змінивши її тональність із ліричного вальса на марш.