Світова гібридна війна: український фронт
- Автор: Горбулин Владимир Павлович
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7760-8
- Жанр: Политика
Электронная книга - «Світова гібридна війна: український фронт». Краткое содержание книги:
Сутність гібридної війни розглянуто у контексті системної кризи світової безпеки, а її феномен – як новітній вид глобального протистояння. Детально розглянуто причини та передумови російської агресії проти України, її стратегічні цілі, а також особливості ведення гібридної війни у різних вимірах: воєнному, політичному, економічному,соціальному, гуманітарному, інформаційному. Аналізуються локальні успіхи нашої держави у протидії ворожим планам РФ за окремими напрямами. Зроблено загальний висновок про доведення Україною своєї спроможності як держави, що відстоює свій суверенітет у боротьбі з агресором. Розглянуті питання реформування міжнародних безпекових інститутів та пошуку балансу сил у новій, гібридній реальності.
Розраховано на політиків, політичних аналітиків, державних службовців вищої ланки, науковців у сфері безпекознавства. Результати дослідження зацікавлять освітян, представників громадянського суспільства, а також національно свідомих громадян.
Це призвело до того, що частина рішень щодо протидії інформаційній агресії (особливо там, де їх пошуком займалися недержавні структури) потрапила у «сіру» правову зону, що погано регулюється чинним законодавством або не регулюється взагалі. Крім цього, стала можливою ситуація, коли застосування чинного законодавства може зашкодити тим, хто здійснює необхідні, але не завжди нормативно врегульовані кроки для захисту України від інформаційної агресії.
Іншою важливою проблемою стала фізична втрата спроможності реалізовувати концепцію єдиного інформаційного простору держави. На окупованих та неконтрольованих територіях окупаційний режим формує жорстко контрольований інформаційний простір, а всі спроби української сторони забезпечити там свою інформаційну присутність є лише обмежено успішними. Фактично маємо справу з «інформаційною окупацією» з боку Росії анексованих та тимчасово непідконтрольних українських територій.
Супутньою проблемою відновлення інформаційної присутності (крім екстремальних умов, дефіциту кадрів, ресурсів тощо) стала вкрай неефективна організація та координація роботи профільних державних органів щодо відновлення мовлення на Донбасі. Міжвідомча комісія з питань забезпечення стабільного функціонування системи національного телебачення і радіомовлення у складі МІП, яка мала б виконувати функцію консультаційно-узгоджувального майданчика і центру прийняття рішень, не має для цього ані достатніх повноважень та ресурсів, ані власного бюджету, ані чіткої сфери відповідальності.
Однак навіть за наявності технічних спроможностей залишається актуальною проблема контентного забезпечення мовлення (чи інформаційної присутності) на окупованих територіях. Окремі редакції з контентом, орієнтованим саме на ці території, є лише у кількох проектів: «Громадського ТБ Донбасу», «Голосу Донбасу», «Армії FM», «Крим. Реалії» (Радіо Свобода).
При цьому можемо констатувати, що, незважаючи на низьку оцінку дієвості державної інформаційної політики, реальністю є те, що Україна зробила і продовжує робити все від неї залежне в межах чинної правової системи, системи міжнародних зобов’язань та очікуваної від демократичної держави логіки дій в інформаційному просторі. Однак це не означає, що таке реагування є достатнім та стратегічно єдино можливим.
В інформаційній сфері на правовому рівні проведено значну роботу: держава вдалася до численних заходів, заборони діяльності конкретних ЗМІ та журналістів, прямих нормативних обмежень[21] і введення санкцій проти пропагандистів. Як позитив слід відзначити розробку і ретельне дотримання СБУ України спеціального «Порядку акредитації представників ЗМІ при оперативному штабі з управління антитерористичною операцією в Донецькій і Луганській областях». Проте в широкому контексті інформаційного протиборства України з РФ це дало лише частковий ефект. Зокрема нерозв’язаною залишається проблема обмеження потоку дезінформації та пропаганди, що транслюється з зони АТО недобросовісними медіа, впливаючи як на міжнародну аудиторію, так і на місцеве населення. Далекою від вирішення є також проблема визволення полонених українських журналістів.
Водночас держава послідовно здійснює заходи щодо відновлення мовлення в зоні проведення АТО. Як уже зазначалося, 10 березня 2015 р. в Україні створено Комісію з питань забезпечення стабільного функціонування системи національного телебачення і радіомовлення. За даними Міністерства інформаційної політики України, станом на червень 2016 р. українським профільним відомствам вдалося в цілому відновити ефірне мовлення національних ТРК лише на підконтрольних і звільнених територіях Донецької та Луганської областей і на південних околицях Донецька.
Покриття сигналу українських мовників у двох областях загалом збільшено на 27 %, у зоні лінії розмежування — на 70 %, проте воно досі не є суцільним навіть у звільнених районах. Встановлено 29 аналогових телепередавачів, 22 FM-передавача, 1 цифровий передавач та 3 FM-передавачі у тестовому режимі. Всі передавачі отримані не за бюджетні кошти, а завдяки допомозі українських та зарубіжних донорів. На горі Карачун завершено будівництво телевежі заввишки 186 метрів. На передовій у зоні проведення АТО встановлено 180 комплектів супутникового телебачення з українським пакетом мовлення.
Більш складною є ситуація з інформаційною присутністю України в Криму, хоча й тут є певні зрушення: зокрема ухвалено Стратегію розвитку телерадіомовлення в Херсонській області та організації мовлення на територію АР Крим, діють теле-, радіо- та Інтернет-проекти, що опікуються саме кримською тематикою.