Світова гібридна війна: український фронт
- Автор: Горбулин Владимир Павлович
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7760-8
- Жанр: Политика
Электронная книга - «Світова гібридна війна: український фронт». Краткое содержание книги:
Сутність гібридної війни розглянуто у контексті системної кризи світової безпеки, а її феномен – як новітній вид глобального протистояння. Детально розглянуто причини та передумови російської агресії проти України, її стратегічні цілі, а також особливості ведення гібридної війни у різних вимірах: воєнному, політичному, економічному,соціальному, гуманітарному, інформаційному. Аналізуються локальні успіхи нашої держави у протидії ворожим планам РФ за окремими напрямами. Зроблено загальний висновок про доведення Україною своєї спроможності як держави, що відстоює свій суверенітет у боротьбі з агресором. Розглянуті питання реформування міжнародних безпекових інститутів та пошуку балансу сил у новій, гібридній реальності.
Розраховано на політиків, політичних аналітиків, державних службовців вищої ланки, науковців у сфері безпекознавства. Результати дослідження зацікавлять освітян, представників громадянського суспільства, а також національно свідомих громадян.
Чи не найголовнішим досягненням історики називають саме ухвалення закону про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму, який уможливив відкриття для відвідувачів архівів усіх правоохоронних структур (Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України та Служби зовнішньої розвідки України), де зберігаються архівні матеріали КДБ СРСР за період 1917—1991 рр.
Українське суспільство потроху торує шлях до переосмислення власної історії. Проте для цього потрібен тривалий час та чітке усвідомлення політичними елітами, наскільки небезпечним може бути повернення до сумнозвісного досвіду використання історії як інструменту внутрішньополітичної боротьби. У цьому сенсі відновлення історичної пам’яті є не простою зміною символьного ряду, а важливим інструментом формування суспільних відносин, заснованих на демократичних цінностях.
Відновлення у суспільному дискурсі поняття національної гідності вимагає якісного викладання історії у освітніх закладах усіх рівнів, запровадження з просвітницькою метою інформаційних кампаній про важливі для країни та її народу історичні події як в Україні, так і поза її межами, деконструкція російських історичних інтерпретацій через презентацію об’єктивних історичних досліджень, відкриття архівів тощо.
Одним із найбільш витончених інструментів утримання України в силовому полі РФ залишається вплив через релігійні інституції. Збереження Українською православною церквою юрисдикційного та організаційного підпорядкування Московському патріархату (можливості регулювання з боку державної влади у цій царині лежать виключно у консультативно-дорадчій площині) дозволяє РПЦ використовувати значний потенціал церковно-політичних технологій для неприхованої підтримки військової агресії та намагань закріпити ідеологію «русского мира» через свою численну паству.
Московський патріархат не приховує, що назва УПЦ є бутафорським прикриттям легального каналу церковної окупації України. Всі єпископи УПЦ (МП), а не лише Кримський[38], є штатними єпископами Російської православної церкви[39] і обстоюють політику російського церковно-політичного істеблішменту щодо десуверенізації України. Низка територіально українських єпархій (Київська, Кримська, Луганська, Чернівецька) у журналах засідань Священного Синоду РПЦ (офіційних церковних документах) перераховуються саме як єпархії РПЦ, а не УПЦ (МП)[40]. Серед священнослужителів та єпископату УПЦ (МП) чимало осіб, котрі мають виражено українофобські погляди, не визнають права українського народу на самобутній розвиток, пропагують ідеї імперського політичного проекту «русский мир». У цьому контексті показовою є заява В. Путіна:
«…традиційна конфесія Російської Федерації та ядерний щит Росії — ті складові, які зміцнюють російську державність, створюють необхідні передумови для забезпечення внутрішньої та зовнішньої безпеки країни…»[41]
Всіляко замовчуючи факт російської військової агресії та називаючи події на сході України «громадянським конфліктом», структури УПЦ (МП) на тимчасово окупованих та анексованих РФ територіях активно співпрацюють з агресором. Деструктивною спрямованістю на суспільній карті України вирізняється діяльність квазіцерковних громадських утворень: «Російська православна армія», «Православний вибір», «Народний собор», Союз православних братств України тощо, фінансово підтримуваних РПЦ та урядом РФ.
Водночас нав’язана Росією війна обумовила істотні трансформації у національному конфесійному просторі. Перехід більш як 100 парафій УПЦ (МП) під духовну опіку УПЦ Київського патріархату[42] є свідченням тенденції поступової втрати ілюзій щодо «духовної єдності братніх українського та російського народів». За період з 2010 по 2016 роки кількість вірян УПЦ КП збільшилась на 14,5 %, прихильників УПЦ (МП) поменшало на 5,8 %[43].