Після війни. Історія Європи від 1945 року
- Автор: Джадт Тони
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-7866-15-1
- Переводчик: Катерина Зарембо
- Жанр: История
Электронная книга - «Після війни. Історія Європи від 1945 року». Краткое содержание книги:
Тоні Джадт вирішує переписати історію після Другої світової війни з погляду сучасності. У цій книжці автор розкладає по полицях повоєнне минуле як Західної, так і Східної Європи. Опираючись на дослідження шістьома мовами, Джадт розповідає, на чому стояв світ після війни, відлуння якої чутно й сьогодні.
Як Хрущов пояснював Президіуму ЦК 28 жовтня, «англійці та французи вскочили в Єгипті по повній»[222]. Що ж до Ейзенгавера, то тоді тривав останній тиждень його передвиборчої кампанії — саме в день його переобрання в Будапешті відбувалися деякі з найзапекліших боїв. Рада національної безпеки США обговорила питання Угорщини тільки через три дні після радянського вторгнення. Її члени занадто повільно усвідомлювали все значення дій Надя, зокрема його відмову від однопартійного правління, позаяк йшлося про країну, яка не мала суттєвого значення для великої стратегії США (нещодавній кризі в Польщі Вашингтон приділив значно більше уваги). А коли Угорщина таки опинилася на порядку денному Ради нацбезпеки під час її засідання 8 листопада, усі, починаючи з Ейзенгавера, погодилися, що в усьому винні французи та британці. Якби вони не вторглися в Єгипет, Радянський Союз не мав би прикриття для нападу на Угорщину. Адміністрація Ейзенгавера мала чисте сумління.
Радянські очільники, зі свого боку, побачили можливість і вхопилися за неї. Справжньою небезпекою, яку створював Надь, комуністи вважали не економічну лібералізацію і не послаблення цензури. Навіть проголошення нейтралітету (хоч Москва і вважала це «провокацією») не було приводом для повалення Надя. Чому справді не міг потурати Кремль, то це відмові від партійної монополії, «керівної ролі партії» (чого Гомулка завбачливо не допустив у Польщі). Такий відхід від радянських традицій був тоненькою тріщинкою, в яку міг увійти клин демократії, занапастивши всі комуністичні партії. Ось чому комуністичні лідери в решті держав-сателітів так радо підтримали рішення Хрущова скинути Надя. Коли на засідання 2 листопада чехословацьке Політбюро висловило готовність активно сприяти «збереженню народної демократії в Угорщині всіма можливими засобами», це прагнення було непідробно правдивим і щиросердним[223].
Навіть Тіто зрештою визнав, що ослаблення контролю партії в Угорщині та колапс державного безпекового апарату був небезпечним прецедентом. Спочатку лідер Югославії вітав зміни в Угорщині як свідчення подальшої десталінізації. Але наприкінці жовтня перебіг подій у Будапешті змусив його передумати — його дуже непокоїла близькість Угорщини до Югославії, наявність у югославському краї Воєводина численної угорської меншини та ймовірний ризик, створюваний ефектом доміно. Коли Хрущов і Маленков 2 листопада не полінувалися прилетіти до резиденції Тіто на острів в Адріатичному морі[224] та сповістити його про план вторгнення, Тіто висловив занепокоєння, але водночас і розуміння. Його насамперед хвилювало те, щоб до маріонеткового уряду в Угорщині не увійшов Ракоші й інші невиправні сталіністи. Але щодо цього Хрущов радо його заспокоїв.
Хрущов тішився набагато менше, коли лише через два дні Тіто надав притулок Надю, п’ятнадцяти членам його уряду та їхнім родинам. Очевидно, що це рішення було ухвалене в розпал угорської кризи й спиралося на припущення, що росіяни не зацікавлені у створенні мучеників. Але коли радянські лідери висловили своє незадоволення й особливо після того, як Надя та інших викрали на виході з югославського посольства, попри те що сам Кадар обіцяв їм безпеку, Тіто опинився в незручній ситуації. Публічно лідер Югославії продовжував підтримувати новий уряд Кадара, але неофіційно навіть не намагався приховати, що розвиток подій йому не до вподоби.
Прецедент безконтрольного втручання СРСР у справи братської комуністичної держави не сприяв зближенню радянського керівництва з Югославією. Відносини між Москвою та Белградом знову погіршилися, а югославський режим почав загравати із Заходом і нейтральними азійськими державами. Отож реакція Тіто на радянське вторгнення в Угорщину була неоднозначною. Як і радянські лідери, він з полегшенням сприйняв відновлення комуністичного режиму; але те, яким чином цього досягли, створювало небезпечний прецедент і лишало гіркий післясмак.
222
Те, що радянський лідер знав про це вже 28 жовтня, за три дні до початку англо-французького вторгнення, свідчить про те, що радянська розвідка тоді працювала навіть краще, ніж побоювалися західні союзники.
223
Навіть Гомулка в Польщі доволі швидко погодився з радянськими аргументами. У Польщі відмова Надя від Варшавського договору справді стала приводом для занепокоєння — через свій страх німецького територіального реваншизму поляки були особливо зацікавлені в гарантіях безпеки, які надавала радянська зброя. Утім варто зауважити, що під час зустрічі з Хрущовим у травні 1957 року Гомулка наполегливо, хоч і безрезультатно, намагався вмовити радянського лідера не віддавати Надя під суд.
224
З 1947 по 1979 рік літня резиденція Тіто розташовувалась на острові Великий Бріюн. — Прим. наук. ред.