Після війни. Історія Європи від 1945 року

Якщо партійні очільники сподівалися, що повернення Надя покладе край революції, вони сильно помилилися. Надь і сам сильно прагнув відновити порядок: він оголосив воєнний стан упродовж години після вступу на посаду. Під час переговорів із Сусловим та Мікояном (який прилетів з Москви того самого дня) він та інші члени нового угорського керівництва наполягали на тому, що з протестувальниками потрібно вести перемовини. Як відзвітували росіяни на спеціальній зустрічі радянського партійного Президіуму 26 жовтня, Янош Кадар[221] пояснив їм, що можна і дуже важливо відрізняти лояльні маси, які віддалилися від партії через її колишні промахи, від озброєних контрреволюціонерів, яких уряд Надя сподівався ізолювати.

Роз’яснення Кадара, можливо, й переконали деяких радянських лідерів, але вони не відображали угорської реальності. Студентські організації, ради робітників і революційні «національні комітети» стихійно створювалися по всій країні. Сутички між поліцією та демонстрантами викликали атаки у відповідь на самосуди. Угорське партійне керівництво спочатку не дослухалося до порад деяких своїх членів і не визнало повстання демократичною революцією; натомість воно наполягало на визначенні «контрреволюція», а отже, втратило можливість використати його у своїх цілях. Тільки 28 жовтня, через тиждень після початку демонстрацій, Надь звернувся до протестувальників по радіо і запропонував перемир’я в збройних зіткненнях. Він визнав легітимність і революційний характер протестів, пообіцяв розпустити ненависну народу таємну поліцію та заявив про вихід радянських військ із Будапешта.

Незважаючи на сумніви, радянські лідери вирішили підтримати новий підхід Будапешта. Суслов, звітуючи додому в день радіозвернення Надя, подав нові поступки як ціну, яку потрібно сплатити, щоб повернути народні рухи під контроль партії. Але події в Угорщині випереджали розрахунки Москви. Через два дні, 30 жовтня, після нападів на штаб-квартиру Компартії в Будапешті та загибелі двадцяти чотирьох захисників приміщення, Імре Надь знову виступив на радіо. Цього разу він оголосив, що його уряд відтепер спиратиметься на «демократичну співпрацю коаліції партій, відновлених у 1945 році». Іншими словами, Надь формував багатопартійний уряд. Надь не лише не протистояв опозиції, а дедалі більше вкорінював свою владу в народному русі. Прославляючи «вільну, демократичну та незалежну Угорщину», у своєму заключному реченні він навіть уперше випустив дискредитоване означення «соціалістичну». І також привселюдно звернувся до Москви із проханням «почати виведення радянських військ» — і з Будапешта, і з Угорщини загалом.