Після війни. Історія Європи від 1945 року
- Автор: Джадт Тони
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-7866-15-1
- Переводчик: Катерина Зарембо
- Жанр: История
Электронная книга - «Після війни. Історія Європи від 1945 року». Краткое содержание книги:
Тоні Джадт вирішує переписати історію після Другої світової війни з погляду сучасності. У цій книжці автор розкладає по полицях повоєнне минуле як Західної, так і Східної Європи. Опираючись на дослідження шістьома мовами, Джадт розповідає, на чому стояв світ після війни, відлуння якої чутно й сьогодні.
Москва точно не вважала Надя комфортною кандидатурою. У вересні 1949 року він критикував ультрасталінську лінію Матяша Ракоші й був одним з лише двох членів Політбюро, які виступили проти страти Ласло Райка. За це, а також за критику сільської колективізації його виключили з партійної верхівки та змусили до публічного «розкаяння», під час якого Надь визнав свою «опортуністичну вдачу» та неспроможність триматися партійної лінії. Проте, коли настав час творити зміни в країні, де сталінські зловживання cпустошили і економіку, і політичні еліти, його кандидатура виявилась хорошим варіантом. За правління Ракоші в період з 1948 по 1953 рік було страчено близько 480 громадських діячів — не рахуючи Райка та інших жертв комунізму; крім того, понад 150 тисяч осіб (з-поміж менш ніж 9 мільйонів населення) кинули за ґрати.
Надь залишався на посаді до весни 1955 року. На той час Ракоші й інші затяті прихильники угорської партії, які протягом усього часу, поки Надь перебував при владі, докладали зусиль до того, щоб підірвати авторитет свого колеги, який завдавав їм незручностей, змогли переконати Москву в тому, що покладатися на нього не можна і що він не спроможний забезпечити повний контроль, особливо коли Радянському Союзу загрожував розширений Північноатлантичний альянс, а сусідня Австрія незабаром мала стати незалежною, нейтральною державою. Радянський ЦК, як і належить, засудив «праві нахили» Надя, його усунули з посади (а пізніше виключили з партії), а Ракоші з поплічниками повернули собі владу в Будапешті. Цей відступ від реформи лише за вісім місяців до промови Хрущова заздалегідь засвідчив, що радянський лідер, демонтуючи культ Сталіна, не збирався порушувати хід впровадження комуністичної влади.
Близько року в угорській партії діяла неформальна «група Надя», яка вперше в добу післявоєнного комунізму почала функціонувати як неофіційна «реформаторська» опозиція. Тим часом настала черга Ракоші накликати на себе несхвалення Москви. Як ми пам’ятаємо, Хрущов прагнув відбудувати зв’язки між СРСР та Югославією. Але під час антитітоїстської істерії минулих років Ракоші відіграв украй важливу роль. Не випадково звинуваченням у «тітоїзмі» належало особливе місце в угорських показових процесах, насамперед у суді над самим Райком: у цих подіях угорську партію призначили на роль прокурора, і партійна верхівка виконала своє завдання з великим ентузіазмом.
Отож Ракоші ставав непотрібним приводом для сорому, перешкодою для реалізації радянських планів. Коли в Москві в червні 1956 року між СРСР та Югославією відбувалися переговори на високому рівні, тримати біля стерна влади в Будапешті невиправного сталініста, який мав такий сильний зв’язок із лихим минулим, здавалося надмірною провокацією — тим паче, що його минулі дії та непоступливість почали викликати в Угорщині публічні протести. Незважаючи на всі зусилля Ракоші (у березні 1956 року він опублікував в угорській газеті Szabad Nép статтю, в якій палко засуджував Берію та його лейтенанта угорської поліції Ґабора Петера, що сильно нагадувало хрущовське розвінчання «культу особи» та показове «зривання масок» із цих персонажів за злочинне переслідування невинних), його час минув. 17 липня 1956 року Анастас Мікоян прилетів до Будапешта і безцеремонно звільнив Ракоші з посади, цього разу востаннє.
Замість Ракоші совєти висунули Ерне Ґере, іншого угорця з бездоганним сталіністським послужним списком. Виявилося, що це помилка. Ґере не міг ані очолити зміни, ані придушити їх. 6 жовтня, задля особливого реверансу в бік Белграда, влада в Будапешті дозволила публічне перепоховання Ласло Райка та інших жертв, засуджених на процесі разом із ним. Бела Сас, один з обвинувачених, якому пощастило вижити, виголосив промову на місці поховання:
Страчений через сфальсифіковані звинувачення, Ласло Райк упродовж семи років покоївся в безіменній могилі. Утім його смерть стала попередженням для угорського народу та для всього світу. Бо сотні тисяч, які проводжають цю домовину, бажають ушанувати не тільки померлого: вони пристрасно та рішуче сподіваються поховати цілу епоху. Безправ’я, свавілля й моральний занепад тих безсоромних років мають бути поховані назавжди; а небезпека, яку створюють ті угорські чиновники, що правлять за допомогою сили та культу особи, має бути назавжди заборонена.