Вулиця Червоних Троянд

— Не виключено, що радіограма — провокація гітлерівців, — сказав генерал Строкач. — Таке може бути, не вам, капітане, це пояснювати. Ну, а якщо справді з'єднання «За Батьківщину!» існує, бореться, стікає кров'ю? Загалом ситуація досить неясна. Тому наказувати вам летіти я не маю права. І все ж летіти треба… Вирішуйте, але повторюю: може, доведеться летіти на вірну загибель.

— Я полечу, — сказав Пушков. — Не вперше.

— Одно можу обіцяти тобі, капітане, — Строкач поклав долоню на плече Пушкова, — коли зв'язок налагодиш із ними й повернешся, свій орден Червоного Прапора пристебну тобі…

Наступної ночі над лісом, що розкинувся побіля Десни, загув мотор літака. Розпустилися в чорнильному небі й попливли вниз куполи парашутів. Пушков і радист приземлилися вдало. Та не встигли вони поскидати автомати й рацію — їх оточили. Капітан розгледів у темряві німецькі мундири, смикнув з кобури пістолет. Озброєні люди кинулися до них, схопили і… почали підкидати вгору. Приглушене «ура!» прогриміло лісом і стихло. І Пушков зрозумів, що він — серед своїх, що німецькі шинелі то трофейний партизанський одяг. Люди, які обіймали його та радиста, сміялися й плакали.

Через кілька днів на аеродром, обладнаний партизанами з'єднання «За Батьківщину!», прибули перші транспортні літаки.

Генерал-майор Строкач дотримав слова. До нагород капітана Пушкова приєднався ще одип бойовий орден. Звістку про це він отримав по рації. В тій же шифровці начальник УШПР поздоровляв і партизанського комбата Миколу Симоненка, його тож було нагороджено орденом Червоного Прапора.

Ще перед тим, як прибув до партизанів Пушков, Микола Симоненко з групою бійців здійснив на залізниці Ніжин — Носівка операцію, про яку згодом через повідомлення ТАРС дізналися всі радянські люди… Він підстеріг фашистський бронепоїзд «Адольф Гітлср», збудований у Німеччині й переправлений по магістралях у район дій з'єднання «За Батьківщину!». Потужний сухопутний панцирник, оснащений артилерією, крупнокаліберними кулеметами, мінометами, курсував по залізниці, засипаючи навколишні села кулями й снарядами. Партизани заклали під рейки кільки авіабомб, і паровоз перетворився на купу металу. Сталева фортеця з пекельним гуркотом сповзла з насипу, розпорюючи землю й шпали, ламаючи, мов тріски, рейки. Гітлерівці з обслуги «Адольфа Гітлера», що лишилися живі, оборонялися довго й уперто. Падали під кулями партизани. Симоненко і командир підривників Микола Пісоцький повели бійців в останню атаку й заволоділи бронепоїздом. З нього зняли гармати, вивантажили боєприпаси, гранатами й вогнем знищили все, що можна було…

А ще раніше захопив Микола Симоненко з кількома партизанами состав із пасажирських вагонів. Стріляючи з маузера, комбат вскочив у купе. На підлозі лежав забитий оберст. Кілька автоматників, що охороняли його, відстрілювалися з тамбура. Їх прикінчили гранатами. Біля мертвого офіцера підібрали важкий шкіряний портфель. Той портфель було відправлено за лінію фронту з першим літаком, що приземлився на партизанському аеродромі. Капітан Пушков згадав, що в радіограмі, одержаній після тієї операції, генерал Строкач просив негайно повідомити прізвище партизанського командира, який очолив операцію по знищенню бронепоїзда «Адольф Гітлер», а також водив бойову групу на розгром состава, де було захоплено портфель з документами.